– Світлано Леонідівно, що таке Програма розвитку ООН (ПРООН)? Які головні напрямки її діяльності в Україні?
– В світі сьогодні нараховується 135 представництв ПРООН в різних країнах, в Україні працює з 1993 року. Це глобальна мережа ООН в галузі розвитку, яка виступає за позитивні зміни та надає країнам доступ до джерел знань, досвіду та ресурсів задля допомоги людям в усьому світі будувати краще життя. Співпрацює з 166 країнами світу, допомагаючи їм знаходити власні шляхи розв’язання глобальних та національних проблем в галузі розвитку. Чотири головних напрямки діяльності в Україні зосереджуються на таких сферах: демократичне врядування та забезпечення доступу до правосуддя; подолання бідності, досягнення процвітання та українських цілей розвитку тисячоліття; місцевий розвиток та забезпечення безпечного середовища для людського розвитку; енергетика та навколишнє природне середовище.
– Україна підписала міжнародні документи щодо забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків і жінок: Декларацію щодо рівності жінок і чоловіків – 1998 р., Пекінську декларацію й Платформу дій – 1995 р.; Декларацію Тисячоліття – 2000 р. та ін. Наскільки ці нормативні документи вплинули на розвиток гендерної рівності в нашій країні?
– Під час круглого столу були оприлюднені результати досліджень гендерної ситуації низки провідних українських соціологічних інститутів, Департаменту сімейної та гендерної політики Міністерства України у справах сім’ї молоді та спорту і дані останніх досліджень ООН. Згідно з ними, проблема гендерної нерівності в Україні залишається актуальною і може ще більше загостритися через світову економічну кризу.
Роль жінки в суспільно-політичному житті й далі недооцінюється, в громадській свідомості продовжують панувати старі гендерні стереотипи стосовно ролі жінки. Як свідчать дослідження, кожен другий українець визнає наявність у суспільстві гендерної нерівності, а 62 % населення вважають, що права жінок обмежуються. Так, за кількістю жінок у найвищому законодавчому органі Україна посідає 110-е місце в світі серед близько 180 країн (8% жінок у парламенті проти 17% в середньому у світі). Причому, ситуація така, що чим вищий рівень управління, тим менше жінок в ньому представлено (серед керівників 1-2-ї категорій жінки становлять всього 14%). Водночас близько половини всіх чоловіків та 65% українських жінок вважають, що участь жінок у владі могла б суттєво покращити життя.
– У яких саме сферах , на Вашу думку, ефективність соціальної активності жінки найвища?
– Світова практика дає гарні приклади: в провідних країнах серед тих, хто приймає важливі для країни рішення, до 50% – жінки. Україні до цього далеко, хоч жінки на сьогодні складають 53% населення країни. В той же час доля жінок в загальній кількості підприємців складає 30%. В основному вони зайняті в малому та середньому бізнесі. У великому бізнесі жінки – рідкість. Становлення жіночого бізнесу в більшості випадків відбувається за рахунок ініціативи жінок, а не як результат дії спеціальних державних програм. Жіночий бізнес орієнтований, в основному, на роздрібну торгівлю, медицину, культуру та науку. Разом з тим, серед найманих працівників показником дискримінації є рівень заробітної плати, який в цілому складає 2/3 від чоловічої. Гендерна нерівність в оплаті праці є прямим порушенням принципу рівної оплати за рівну працю.
Майже в усіх галузях народного господарства жінки займають низькооплачувані посади. Всі ці роки на ринку праці простежується ще одна закономірність: чоловіки витісняють жінок з перспективних добре оплачуваних посад.
– Яким є становище жінок в Україні на сьогоднішній день?
– Основною проблемою є декларативний характер гендерної рівності та формальність прав жінок. Реальна ситуація є прямо протилежною правовим нормам. Стереотипи масової свідомості, які досі розглядають жінку як слабку у порівнянні з чоловіком істоту, що є другорядною у суспільному, політичному та економічному житті, чоловіча ідеологія є породженням тоталітарної системи. Кризова економічна ситуація, і особливо безробіття, яке штовхає жінок на заробітчанство, нерідко приводить до продажу жінок та подальшої експлуатації. Основними жіночими проблемами є домашнє насильство, проституція та торгівля жінками, наркоманія, відсутність послідовної державної політики у цій сфері.
Особливої гостроти набула проблема сексуальних зазіхань, які вважаються нормою у відносинах між керівникамичоловіками та підлеглими жінками.
– Як співвідносяться жінка і влада в Україні та у районі?
– Необхідно звернути увагу на той факт, що з 450 народних депутатів у всі роки лише 3,9 % складають жінки, що їх одиниці серед голів обласних та районних адміністрацій.
Чисельність жінок – державних службовців в Україні становить 75,4%, чоловіків – 24,6%. Та серед керівників І категорії керівні посади займає лише 13,8% жінок, а чоловіки – 86,2%. Ці цифри засвідчують гендерну нерівність, адже більша частина роботи покладається на тендітні жіночі плечі. На рівні обласних рад жінки становлять 11% загальної кількості депутатів. Лише три жінки обіймають посади голів облрад. У районі в апараті райдержадміністрації на керівних посадах знаходяться 14 жінок, в економіці та бізнесі – 6, у гуманітарній сфері – 22 представниці прекрасної статі є директорами ЗОШ, завідуючих бібліотеками – 40, зав - фапами та амбулаторіями – 20. В органах місцевого самоврядування 3 жінки працюють головами сіл та 26 жінок – секретарями сільських рад, політичні партії та громадські організації очолюють 7 жінок, керуючі відділеннями банківських установ та організацій обслуговуючої сфери – 9, депутатами районної ради обрано 9, міської – 7 жінок.
Отже, зміни у становищі жінок в Україні можливі лише за умови послідовної державної гендерної політики в даній сфері.
– Ви, як жінка, що обіймає найвищу посаду в районі, відчуваєте на собі гендерну нерівність?
– З першого дня мого призначення на посаду багато хто не може змиритися з тим, що районом керує жінка. Постійно збираються та направляють у різні відомства наклепи, матеріали «чорного» характеру, які поливають брудом мене і мою сім’ю. Наче б то документовані певними інстанціями, хоча рішеннями ні районного, ні окружного адміністративного судів не підтверджені. Тому доводиться працювати у таких умовах, і, за основними показниками району, не гірше за чоловіків.
Існує тенденція відображення управлінського аспекту гендерних проблем у викривленому вигляді, де послідовно відображають жінку в образі пасивної, емоційної, слабкої, залежної людини, в той же час чоловік зображується як людина активна, інтелектуальнорозвинута, сильна, незалежна. Така специфіка спотворює образ жінки-управлінця та продовжує формувати негативний імідж жінокполітиків. Потрібно розглядати відображення гендерних категорій на прикладі категорії партнерства. І, насамкінець, жінкам, які є соціальноактивними особистостями та прагнуть самореалізуватися у житті, хочеться побажати впевненості у собі, постановки високих цілей у житті та їх реалізації.
Взяла інтерв’ю Галина ІВАНЧЕНКО, керівник прес-служби РДА.
