– Ні, це неправда, більше того, якщо я і реєструватимусь у кандидати, то по своєму рідному мажоритарному Бершадському округу, де я в область набрав 98%, і піду тільки самовисуванцем…
– Ні для кого не секрет, що Ви наближена людина до Порошенка. Скажіть, він не потерпить політкраху, пішовши сьогодні в міністри, бо є відгуки, що він вчинив недалекоглядно, а якби стратегічніше помислив, то міг би стати Президентом?
– Я дійсно дружу з цією родиною, бо поважаю і його, і батька за величезне працелюбство та професіоналізм.
А хіба він не патріот області?
Сьогодні вклав у неї 800 млн.
А скільки робочих місць створив, яка красива фабрика, фонтан, цукрові заводи… Я бачив величезну кількість не менш багатих за нього людей, але в діях багатьох таке жлобство прослідковувалось!
Взяти – так, а ось дати… Скажіть, ви багато бачили 70-річних мільйонерів, які після перенесеного інсульту, живучи в центрі, на Хрещатику, вставали б о 4-й ранку, як він висловлюється, «похлебтали супчику» і їхали б на вранішнє доїння до господарств на Вінниччину? А саме такий його батько Олексій Іванович. А якби хто знав, скільки зусиль ми доклали, щоб переконати Петра Олексійовича вкласти інвестиції у сільське господарство Вінницької області – це романів цілих варте. А хто має сьогодні такі результати, як він? Хто ще може похвалитись сучасним товарним комплексом? Інші кажуть, а побудував один Порошенко! Тому я переконаний, що він буде прекрасним не лише міністром, але, думаю, що й Прем’єр-міністром.
– Ви господарник, професор та управлінець, яких мало знайдеш не лише в області, але й в Україні, чому відмовляєтесь йти на пропоновані посади, кажуть, Вам і заступника міністра пропонували, і міністра, і до Порошенка?
– Я бачив багато і відчував не менше, але коли тобі після лекції в університеті аплодує зала магістрів – це набагато більше щастя, ніж бути якимось чиновником чи чиїмось лобістом… За цієї влади міністра мені не пропонували, а заступника так, але згадали, що я не тієї політсили, чи як там… Знаєте, я ще при Тимошенко, коли вона приїздила на Вінниччину, встав і їй чесно сказав, що в її уряді половина міністрів таких, з якими немає про що говорити. І вона публічно визнала це і додала, що їй цих людей нав’язали політсили від партій, які входять у коаліцію. Це повторюється і зараз. І це очевидний абсурд, бо формувати виконавчу владу треба з професіоналів, а не однопартійців. Тільки тоді буде ефективний результат для країни. Я це відчув, знаю і побачив. Доводилось такого надивитись… Наприклад, знаєте, чому стоїть Калинівський завод з виробництва мила, інші? Бо ось такий горекерівник додумався на 25 років продати Туреччині ліцензію на виробництво гліцерину.
А він є складовою мила, і тому тепер купувати у турків за величезну ціну цей дозвіл нерентабельно… Людей на вулицю викинув один непрофесійний крок високопосадовця… І таких прикладів тисячі…
– Всі знають, що головою облради на цей раз Ви не стали, бо Вам згадали агітацію за Тимошенко, чому Ви на її користь робили вибір?
– Знаєте, в моїй біографії є два парадокси. Перший – коли я в 2005 голосував за Януковича, бо знав і розумів, і як показав час – не помилявся, що, на жаль, Ющенко ще не дозрів до Президента...
А у 2011 сталось навпаки.
Отож, чому мені приписали симпатії до Юлі: бо я бачив тисячі візитів і чув ще більше обіцянок «золотих гір» для Вінниччини. Але, на жаль, мало хто дотримував слова. А тут ми запропонували уряду чимало проектів, поділились наболілими проблемами під час її візитів… і кошти пішли. Скажіть, якщо люди реально допомагали області – ви, як її патріот і керівник, як вчинили б? Управлінець має думати про політичний нюх чи добробут людей у місті і селі?
– Але цього не зрозуміли ваші опоненти і «шепнули» вгору цей «компромат»...
– Знаєте, важко пригадувати ті брудні і нікчемні ігри, особливо коли стосується тих, кому ти дав путівку в життя, допомагав, підтримував, а тут так підло за спиною вони ж тебе зраджують. Згадую, як тодішній лідер «Батьківщини» Медвєдєв вранці приходив, давав нам слово офіцера, а вже після обіду так само клявся у таборі опонентів.
– Тоді вінницька «регіонобютівська ширка» прогриміла на всю Україну. Скажіть, Вам дійсно сама Тимошенко дала слово, що її фракція проголосує за Вашу кандидатуру?
– Так, вона зателефонувала і запевнила, що всі депутати облради від БЮТ проголосують за мене. І таке розпорядження було дано керівництву вінницького БЮТ. Але її слово для них нічого не значило.
– Типовий приклад використання політбрендів для своїх корисливих інтересів. До речі, Ви розмовляли після того з нею?
– Ні, не розмовляв… Але позиції своєї не змінив. Я належу за переконаннями до центристів і готовий підтримати професійні й ефективні дії будь-якої влади, яка робить добро для вінничан і України.
І так само критикуватиму будь-яких кольорів владу за дилетантство.
– У Вашій біографії є й інші парадокси – Вас двічі майже призначали губернатором...
– Так, два рази мене реально мали призначити губернатором, один раз навіть наказ Президента був, але склалось як склалось. І тепер, із погляду років і переосмисленого, я думаю, що це була, якщо хочете, Божа воля. Бо губернатори у нас мінялись мало не щороку, а я, як заступник, пропрацював на цих посадах 14,5 року. Таким старожилом у вінницькій владі був лише Таратута, як міг боронив область від розкрадання, явних рейдерських атак. Повірте, якби ми цього не робили – залишилися б від Вінниччини ріжки та ніжки…
– У чому, на Вашу думку, найбільший недолік вже цієї обласної влади?
– Говорильня. Багато слів, а мало діла… Я їжджу по селах, веду прийом як депутат і бачу, скільки негативу викликають так звані реформи, зокрема медична. Це ж трагедія. Якісь незрозумілі реорганізації, в лікарнях – натовпи знервованих людей, яких кудись посилають… А лікарі і самі толком не можуть зрозуміти, що від них вимагається… Зважте, якщо люди чогось не сприйняли з перших днів, то насаджуйте його хоч кулеметом...
– Читачі пишуть, що для них слово «реформи» вже перетворилось у матюк?!
– Я взагалі це слово «реформи» не вживав би. Бо за всю історію жодна реформа у нас не принесла щось добре, а лише страх – грошова реформа, колгоспів, заводів, фабрик… Які це реформи? Це обкрадання, скаже вам кожен. Хто після цього позитивно сприйме це слово? А що вже казати про ефективність і розуміння... Ну, немає його.
– Часто селяни кажуть, що проблема №1 на селі – ціна на молоко. Скажіть, щось можна зробити, чи це глухий кут: «Пепсі» – 15 грн., 1 літр молока приймають у селянина за 2 грн.?
– А це вирішується, повірте, просто та ефективно. Потрібна лише воля влади. Посередників, що збирають молоко, забрати. Залишити завод і селянина. Заводи повинні мати у себе транспортну базу і все необхідне, щоб приїхати до селянина і взяти молоко на основі договору. А ці договори мають укладатись наперед на рік із чітко фіксованою ціною. А держава має гарантувати ціни, наприклад, у межах 5-6 грн., щоб не було змови виробників. Сьогодні кефір у магазині коштує 12 грн., думаю, при таких цінах рентабельність виробництва збережеться… Але нікому немає до цього діла… Не до села.
– У час, коли щохвилини від голоду у світі помирає людина, країна з найбагатшими чорноземами і агропотенціалом, що може нагодувати всіх – сама щоденно хоронить села. Це приреченість?
– У державі є чимало проблем. Але, повірте, найболючіша і найактуальніша – це українське село. Коли я сьогодні приїжджаю у село, то враження, що потрапив у 60ті роки. Автобус ходить раз на три дні, дороги розбиті, п’янство. Сьогодні село ділиться на дві частини: агроструктури, що тут господарюють і процвітають, і селяни, яких відкинули, як у післявоєнні роки – розруха, убогість, люди доношують одяг. Хіба не парадокс?
Ось, для прикладу, мій рідний Бершадський район. Там вже за мого керівництва були села з населенням 5000, була сучасна соціальна інфраструктура, було і виробництво. А що тепер? Молодь виїхала, народжуваність впала, школи закриваються. Ось, наприклад, с. Баланівка. Туди, здавалося б, прийшов інвестор, але ще до нього це було село з потужною інфраструктурою: тут був цех з виробництва фруктової горілки, сучасні цехи з виготовлення круп, пекарня, кондитерський цех, все, щоб село розвивалось. І куди вони поділись?! І ті, хто прийшов, робочих місць не добавили, а зменшили їх… Я ще хочу підкреслити, що цього ми не зупинимо – сільськогосподарська техніка буде вдосконалюватись і потрібно буде все менше людей. Тому, щоб врятувати село, потрібно негайно створити місця несільськогосподарського призначення.
Особ ли во для жінок та молоді.
Я знаю і розумію село, бо ж там народився, виріс, пройшов всі щаблі влади в районі і області, тому не міг залишатись байдужим до того, що сьогодні відбувається на селі.
Я розробив власну програму «Рідне село». Бо проблеми села уже давно у мене в серці і в голові, печуть душу і не дають жити.
Програма передбачає ефективне та достойне життя селян. І це станеться тоді, коли селянин буде мати гарантоване робоче місце, а у селі буде все – від магазину до ательє та де провести дозвілля. Я пропоную повернути в село споживчі кооперативи, підняти і взяти все, що тепер валяється у нас під ногами – зробити переробні цехи усього, що можна і треба переробляти. А держава має розробити цільові програми і перерозподіл податків… Головне для початку – кошти, а взяти їх є де – за моєю програмою інвестор, який працює на селі, має від обігу (підкреслюю – від обігу) 1% перераховувати сільській громаді.
Буду радий вислухати пропозиції. Село – це моральна колиска нації, і йому треба повернути гідне місце в Україні.
Розмовляла Тетяна РЕДЬКО
