На знімку (зліва направо): перший заступник голови райдержадміністрації В.М. Оркуш, голова райдержадміністрації О.Ф. Снігур, Тирлівський сільський голова Д.П. Карман, заступник голови районної ради В.С. Бондаренко, директор ПСП «Обрій» А.Г. Христич, Шляхівський сільський голова М.П. Макарчук.
Багато хто, мабуть, не утримався того дня від спокуси і собі поринути думками у своє минуле
Односельчани, гості з райцентру, в тому числі і голова райдержадміністрації О.Ф. Снігур та його перший заступник В.М. Оркуш, заступник голови районної ради В.С. Бондаренко, начальник відділу культури і туризму РДА Н.М. Герасимчук, а також вихідці з цього села, які приїхали з різних куточків, куди їх закинула доля, щоб віддати шану не тільки теперішньому, а й минулим поколінням, скласти їм доземний уклін, завітали на свято.
Хоч селу вже 280 років, його історія надійно осіла у пам’яті.
Із змістовного історичного нарису, з яким виступила Д.П. Карман, усі мали нагоду ще раз згадати, хто тільки не володів їх родючими землями.
Ще й по сьогодні, як пам’ять про минуле, зберігся панський маєток.
Дуже великі зміни сталися в період, коли село входило до складу шляхівського господарства. В.М. Кавун тоді подбав, щоб і дитячий садок був, і магазин, і школа, інші будівлі соцкультпобуту. Чимало було зроблено і керівниками вже тирлівського господарства – В.Х. Овсяденком, І.М. Терінчиком, а в останні роки – при головуванні А.Г. Христича підвели ще й природний газ.
Тепер у селі 613 жителів, 16 дітей відвідують дитячий садок, 60 учнів навчаються у місцевій школі.
Того дня на адресу іменинників, мов з мішка, сипалися вітання з нагоди ювілею села. Дуже гарно прикрасив свято творчий колектив Бершадської музичної школи, представники якої, виступаючи, ніби змагалися між собою у майстерності.
Голова райдержадміністрації О.Ф. Снігур, вітаючи всіх і висловлюючи найкращі побажання, ще раз нагадав загальновідому істину про те, що той, хто знає свою історію, знатиме і своє майбутнє. Він також зачитав і вручив вітального листа від райдержадміністрації і районної ради. Тирлівчани можуть пишатися своїм селом, підкреслив Олександр Федорович, і відзначив також заслуги нинішнього виконавчого директора місцевого господарства А.Г. Христича у його розвитку. З вітанням виступив і заступник голови районної ради В.С. Бондаренко, який висловив надію у гарній перспективі Тирлівки. Шляхівській сільський голова М.П. Макарчук по-сусідськи побажав, щоб діти тирлівчан відзначали ще не одні такі іменини села.
Як і належить в таких випадках, не обійшлося і без подарунків іменинникам, а у відповідь від них гостям вручали короваї. Поміж промовами змістовно впліталися номери концертної програми.
Пам’ять, кажуть, виховує.
Тож і не дивно, що згадали про старожилів, запросили на сцену і сімейні пари, які у любові та злагоді прожили разом більше як по півстоліття.
І всім – квіти, подарунки. Для багатьох того вечора уквітчана сцена ставала своєрідним п’єдесталом. Бо хіба можна було у такий день обійти увагою свого односельчанина Ю.С. Головню, який став заслуженим донором України, або колишню доярку Г.М. Малу, яка була удостоєна ордена Леніна, обиралася депутатом Верховної Ради. Оплесками зустрічали і визнаних у селі вишивальниць. А так, як і Тирлівку не обминула трагічна історія Великої Вітчизняної війни, згадали і про те, що 175 тирлівчан не повернулися тоді додому. На сцену запросили єдиного вже на все село учасника тих подій М.Г. Ланового.
Хоч декому з ветеранів довелося допомагати долати східці на сцену, це тільки додавало дійству урочистості, що не залишаються такі наодинці зі старістю. І Д. П. Карман, і А. Г. Христич поводили себе на сцені, як і належить повноправним господарям у своїй громаді. Особисто Анатолій Григорович привітав зі святом Д.П. Карман, а також вручив їй грамоту, відзначивши при цьому ще і її синів, які займають відповідальні посади у державі, але про земляків пам’ятають, допомагають громаді, особливо у ремонті церкви. Ним також було вручено премії трудовим колективам сільгосппідприємства.
Зловив себе на думці, коли вітали і вручали подарунки батькам новонароджених дітей у 2010 році – а це шість хлопчиків і одна дівчинка, а також іншим знаним людям села, що такі свята потрібні нам, як повітря та вода. Адже це не що інше, як органічне поєднання поколінь. Всіх виступаючих і не перерахувати, але їхні слова сприймалися в залі з особливим відчуттям та супроводжувалися щирими оплесками.
Багато хто, мабуть, не утримався того дня від спокуси і собі поринути думками у своє минуле. Відчувалося, що до даного заходу тут готувалися не день і не два. Надовго повинно вистачити, як організаторам, так і учасникам та гостям дійства, заряду й бадьорості від даної зустрічі. Іменини села вдалися на славу.
Павло КУШПЕЛА.
