На знімку: Л. П. Деркач
Факультет вибрав за покликанням – природно-географічний. Та життя складалося так, що за спеціальностями географа та біолога у школі працювати довелося не так вже й багато. Він змушений був через сімейні обставини їхати на заробітки в Росію, а далі шукати можливість заробляти більше, ніж платять учителеві. Тут якраз і знадобилися всі оті робітничі спеціальності, які здобув і до служби, і в армії, і після неї.
Із лютого минулого року наш земляк працює у лабораторії польових досліджень державного спеціалізованого науково-виробничого підприємства «Екоцентр» у Чорнобилі.
Для того, щоб улаштуватися на роботу, Леонтію Пилиповичу довелося протягом трьох днів(!) проходити серйозну медичну комісію, співбесіду, а згодом місячний випробувальний термін. Та вже більше року він працює в Чорнобилі за вахтовим методом – два тижні на роботі, два тижні – дома.
В обов’язок працівників лабораторії входить відбір проб води, повітря, ґрунту, випадів.
Леонтій як «водяник» (а є ще «повітряники», «грунтовики») вимірює швидкість течії річок у зоні відчуження, витрату води, бере проби. Одночасно готують дані і для Гідрометцентру. По зоні їздять УАЗом-»булочкою», в якому перевозять вимірювальні прилади, проби. Дані, які вони збирають, перевіряються в лабораторії моніторингу на вміст цезію та стронцію, вивчаються у центрі дозиметричної обробки. Контролюючи зону відчуження, проводячи постійний моніторинг, вони постійно беруть проби в одних і тих місцях, щоб простежити динаміку забруднення.
У розмові з Леонтієм Пилиповичем я цікавився, яка ситуація зараз у Чорнобилі та зоні, скільки людей там живе, які проблеми їм доводиться розв’язувати.
Найперше, вразило, що Чорнобиль – зовсім не порожнє місто, тут зараз живе і працює близько шести тисяч людей, з них самоселів приблизно півтори тисячі. Діє сім магазинів, тут можна купити продукти, товари повсякденного попиту. Є ще три їдальні, пошта, де можна заплатити за комунальні послуги. Правда, дитсадків, шкіл нема, бо більшість самоселів – люди літні. Однак медичну допомогу вони одержують у спеціальному відділенні спецмедчастини.
Та зона залишається зоною. Сюди так просто не заїдеш. А ті, хто тут живе і працює, мають спеціальні перепустки. Правда, навідуються туристи, але здебільшого не українські, а з інших країн – Росії, Швеції, Німеччини, Польщі… Для них проводяться екскурсії.
Леонтій Пилипович розповів, що працівники лабораторії їздять по селах, в яких живуть люди, беруть там проби води з криниць, перевіряють овочі і фрукти з тамтешніх городів на вміст радіонуклідів.
Парадокс: рівень радіаційної забрудненості неподалік станції може бути значно нижчим, ніж на віддаленні від неї.
Це через те, що радіоактивні опади випадали нерівномірно. Загалом же ситуація відзначається стабільністю.
Правда, не слід вірити чуткам, ніби станція працює. Справа в тому, що люди тут справді працюють, адже необхідно здійснювати контроль за обладнанням, режимом об’єкту «Укриття». Можливо, чутки з’явилися через те, що працює спеціально побудована котельня. Її спорудили на кошти зарубіжних інвесторів.
Адже приміщення станції повинні перебувати в однаковому температурному режимі цілий рік.
Леонтій Деркач та його колеги живуть у гуртожитку – квартирах звичайного будинку, який був відремонтований, сюди проведені відповідні комунікації, умови створені для них хороші, організоване безплатне триразове харчування. Працюють тут фахівці з усієї України.
Кожен має індивідуальний дозиметр-накопичувач, щоб контролювати рівень одержаної радіації. При виїзді із зони неможливо вивезти будь-яку радіоактивно забруднену річ – про це зразу ж сигналізує спеціальна рамка, через яку проходять і люди, і проїжджає техніка.
На відміну від Чорнобиля Прип’ять – справді мертве місто, обнесене колючим дротом.
У ці дні, пригадуючи те, що сталося чверть століття у Чорнобилі, ми не повинні забувати, що є люди, які працюють тут, щоб забезпечувати контроль за тим, що відбувається. Серед них і наш земляк Леонтій Пилипович Деркач.
Федір ШЕВЧУК
