– Мабуть, в цьому році ми попрацювали непогано, коли потрапили на районну Дошку пошани. Зернові видали по 46,5 центнера з гектара, немає боргів по податках. Середня заробітна плата на кінець року становитиме 1100 гривень, а у механізаторів, доярок вона ще вища.
Можна було б називати ще цифри, прізвища кращих виробничників. Але люди у нас всі однаково працьовиті. Як однакові і проблеми, які доводиться долати. Головна з них – є продукція в цьому році, а немає на неї ціни.
Маємо до реалізації 2,5 тисячі тонн зерна, а кому його продати? І за що? Саме тому хочу повести мову про інше, що не може мене не хвилювати. Відпрацювавши у сільському господарстві 36 років, об'їхав - ши чимало країн Європи, не могло не з'явитися деяких роздумів.
Можливо хтось і вступить зі мною в полеміку, але посмію запитати: – А чи варто нам сьогодні гнатися за отими 100-120-ма центнерами пшениці з гектара, чи 150-ма центнерами кукурудзи? Чи варто мати півторакілограмові прирости худоби? На моє глибоке переконання, маючи настільки багаті українські грунти, розумних і працьовитих людей, дотримуючись технологій, ми могли б спокійно мати 80-центнерний урожай озимої пшениці і 700800-грамові середньодобові прирости тварин, але продукцію виробляли б екологічно чистою і дорогою. Європа вже на цьому шляху.
Перебуваючи у Словаччині, не міг не звернути уваги на посіви озимих. У нас вони були тоді в набагато кращому стані. Але виявилося, що німці платили тоді словакам по 2,5 тисячі гривень за тонну зерна пшениці, бо вирощувалася вона без мінеральних добрив, засобів хімізації. Тобто екологічно чистою. Сидерати, пружинна борона, ото і вся їх технологія. Однак і з нею за чотири роки вони навчилися вирощувати 50-центнерні урожаї. (У нас тоді за тонну зерна ціна була приблизно 500 грн.).
Виникає запитання: чому німці не роблять так в себе? А тому, що на їх грунтах це не вдається.
Тож веду до того, що, можливо, нам треба вирощувати менше з гектара, але екологічно чисту продукцію. Частину залишати на потреби власного населення, а лишки хай купив би багатий Захід.
Але хто цією проблемою у нас займається?
Можу навести ще приклад, як до одного з моїх колег на Одещині приїхали поляки і закупили свині.
– Але ж вони везуть свинину до нас – , спробував зауважити. У відповідь почув, що вони хочуть споживати екологічно чисту свинину, а нам поставляють вирощену на добавках.
Чому ж ми не турбуємося, щоб такою якісною продукцією не тільки нагодувати наших людей, а й поставляти її на Захід? Адже це нам під силу.
У себе в господарстві, наприклад, добавки використовуємо лише до 40-кілограмової ваги свиней. Далі, до 110130 кілограмів, згодовуємо своєю кормовою сумішшю з використанням соєвого молока і екструдантів. На кінець відгодівлі домоглися 700-грамових приростів. Але вже екологічно чистого м'яса.
В той же час з Києва нас повчають, що шлях до виходу з кризи тільки через внутрішнє виробництво. Так от, саме зараз і можна вийти з неї. Бо коли сіємо ячмінь, через чотири місяці запрацюють вже переробники, щодня переробляється молоко, через 5-6 місяців після посіву соняшника починає кипіти життя на олієжиркомбінатах.
Саме через сільське господарство ми можемо вивести Україну з кризи. Ми взмозі забезпечити продукцією не тільки себе, а й інших. Але чому сільгоспвиробники залишаються на узбіччі? Чому взагалі таке ставлення до села?
Видали ми, наприклад, по тонні зерна за оренду землі, а ще певну кількість люди заробили, от і закипіло життя у підсобних господарствах. І поросята з'являються, і корови, і птиця. А з ними і екологічно чиста продукція на ринках.
Я розумію, що є високотехнологічні підприємства і їх треба розвивати теж, але й сільське господарство пора підтягнути. І не стільки важливо, хто це зробить. Але, якщо вже доводиться з приходом інвестора, наприклад, когось скорочувати, то наперед варто було б подбати про робочі місця для таких.
Одинадцять років тому я теж зіткнувся з проблемою, що робити. Господарство мало тоді мільйон гривень кредитної заборгованості, були борги і по заробітній платі. Але як тільки почали наводити дисципліну, з'явилися результати. Тож веду до того, що наші люди взагалі здатні зрушити з місця неможливе, навести б лише дисципліну й порядок у всьому. Від М'якоходу, аж до Києва. Годі вже котитися за інерцією.
Наша основна функція – вирощувати хліб. І це робиться.
Навіть є невеликі промисли – млин, олійня, крупорушка. А от встановити правила гри мають все-таки Міністерство агрополітики і керівництво держави.
Нинішня криза не перша.
Нашим батькам, дідам доводилося ще важче, але витримали. Витримаємо і ми, тільки потрібно щось міняти, щоб не міліло наше село, щоб завжди був хліб і до хліба.
Тож вітаю всіх сільських трудівників, ветеранів з їх найголовнішим святом. Бажаю здоров’я, витримки і добробуту.
