У жовтні 1941 року румунські війська почали депортацію євреїв з Румунії і Молдавії в Придністров'ї (Трансністрії). Фрідман і його сім'я, що жили в цей час в Чернівцях, була на першому транспорті, відправленому 12 жовтня 1941 року. У переповнених і закритих вагонах для худоби вони були доставлені в місто Маркулешті в Бессарабії. Звідти їх гнали пішки в холодну і дощову погоду до перетину річки Дністер поблизу міста Ямполя. Багато хто помер на цьому шляху з голоду, холоду і слабкості, інші були застрелені охоронцями. У листопаді 1941-го що залишилися в живих досягли транзитного табору в Ободівці. Тут вони дізналися про те, що після досягнення річки Буг вони будуть передані гестапо для примусовоі праці і подальшого знищенням. Сім'ї Якова Фрідмана вдалося втекти вночі в Бершадське гетто, де люди дали їм притулок і заховали.
У Бершаді вони захворіли тифом, мати поета померла, а він сам страждав від лихоманки і високоі температури. На думку тих, хто знав його в Бершаді, поет не проявляв неспокій через фізичні потреби, його життя було врятоване тільки завдяки дружині, що присвятила себе відходу під час хвороби і її зусиллям, направленим на отримання прожитку. Його дружина, за професією викладач мов, змогла отримати роботу як перекладач в Департаменті лісового господарства, де було потрібне знання румунськоі, німецькоі, російськоі і українськоі мов. Їй давали їжу за перекладацьку роботу, і, таким чином, вдалося врятувати від голодноі смерті чоловіка і батька, які залишилися в живих після важкоі зими 1941-1942 років. Їй також вдалося прибудувати свого чоловіка в групу, що займаіться вантаженням деревини. З віршів, написаних Яковом Фрідманом на ідиші під час знаходження в гетто Бершаді, тільки десять з'явилися в журналах після війни, вони були також надруковані в першій книзі Фрідмана "Пастухи в ізраїлі" (1953), опубликованій на ідиші в єврейській державі.
Інші вірші, написані в Бершаді, залишилися в рукописі, і лише в 1998 році дочка поета Ханна і її чоловік Веніамін Брекмани передали ці матеріали докторові Еліягу Сіла Селдінгеру. Підсумком тривалоі роботи Селдінгера була публікація в 2003 році книги "із Трансністрії до Ізраїлю", написаною на івриті, але що містить вірші поета на ідиші і їх перекладі на іврит автором.
Попутно відзначу, що сам Еліягу, також бессарабец, був в'язнем Бершадського гетто, потрапивши туди у віці 11 років.
У віршах, написаних в гетто Фрідманом, оспівуіться загибель в ім'я віри.
Поет указує, що продовження погромів протягом поколінь вилилося в нацистські звірства. У них звучать заклики до мести, зокрема ім написані в цей час вірші, що прославляють партизан. Треба відзначити, що датування цих віршів - 1941-1943 роки.
Їх герої приєднуються до євреїв, які освячені святим ім'ям впродовж століть, борються в ім'я захисту своєї віри і гинуть як мученики або месники. В той же час він уникає писати про життя в гетто (тортурах, жахах, страху смерті), і про хвилини успіху (появи дров або декількох картоплі). Яків Фрідман продовжував писати на маме - лошн, сподіваючись і молячись про те, що його вірші стануть частиною єврейської культурноі спадщини, якщо він загине.
Після звільнення Бершаді Червоною Арміію в березні 1944 року сім'я повернулася до Чернівців. Отримавши дозволи на виізд до Румуніі, вони прибули до Бухаресту в квітні 1945 року. Потім, при спробі перебратися до Ізраїлю, Фрідмани були інтерновані англійцями на Кіпрі. У лютому 1949 року сім'я прибула в недавно створену Державу Ізраїль. Яків Фрідман, один з крупних єврейських поетів, продовжував і тут писати вірші тільки на ідиші аж до своєї кончини...
