Знайомий до болю рідний і слідочок внизу, свята вода з нього, мов із джерельця. Під золотим німбом куполів встановили ікону у Ставківському храмі Різдва Пресвятої Богородиці (збудований у 1869 р.).
Недільної служби, о сьомій годині ранку, місцеві жителі і приїжджі з багатьох сіл благовійно прикладаються до чудотворного образу святої Богоматері. Приходять люди зі своїми бідами, роздумами, болями тілесними і душевними. Привітливо зустрічає мирян паламар храму Сергій Стус, юний паламар Василь Андроник.
Вони роздають теплоту і просфору, а настоятель храму ієрей о. Василій (в миру В.Коченко) щиро помазує всіх прихожан з побажаннями здоров’я, щастя, многая літа і Божого благословіння. А виходять з храму всі ніби оновлені, очищені.
Прийдіть, приїдьте, почуйте – тут на вас чекають. Всі, хто вирішив сьогодні прийняти пізнє причастя... Всі, кого мучать довгими роками болі й образи, кому на душу насіла сітка золота – крім молитви, святої води, ладану свічок, ікон – сьогодні хто допоможе нам?
Крім молитов церковно-слов’янською намоленою мовою, яку ми чуємо на церковній службі, мовою, яка дає нам свій код, свій текст душі і ми не піддаємось тоді ніякому іншому навіюванню – тільки те, що знає про нас Господь, тобто що знає пам’ять нашої власної душі.
Про це, саме про нас і молить Бога свята Матір, чудодійна її ікона. Вона стоїть біля дверей наших сердець і стукає до кожного з нас.
Натомлені життєвими стежками, приходимо сюди кожен своєю дорогою. Дорога до Бога – в кожного своя. Ми можемо обманути себе, одне одного, але не можемо обманути Бога, так само, як не можем обманути Любов.
Прийдіть у храм, православний храм Божий – наш перший дім і наш останній дім. Тут віковічні мури кам’яні таять у собі тисячі людських сповідей. Покладіть поклони перед чудодійною Почаївською іконою посеред зали церкви – попросіть, щоб молила вона Господа про наше прощення і наше спасіння. Згадайте, якою довгою і важкою була дорога до храму, як і дорога до Почаєва – у кожнім схлипі від родин до тризни.
Хай дихне у кожне обличчя ладан дощем, озоном, сосновими вітрами з чебрецем, і затеплиться свіча, і мироточить миро на вашому чолі, очах, обличчі, руках… Покладіть поклони і перед Розп’яттям Магдаленою, св. Пантелімоном, впадіть на коліна, мов до ніг юної Вітчизни...
Катерина АНДРОНИК. с. Ставки
