Різне можна про нього тут почути. Одні кажуть, що раніше, як їздив, усіх підвозив. Відколи ж взяв ставки і землю, став якийсь гоноровитий. Більшість же ставляться все-таки доброзичливо. Як захворіє, наприклад, людина чи тварина, він тут, як швидка допомога, обов'язково відгукнеться на прохання привезти лікаря чи медсестру. Хоч їх ще треба і відвезти. Одні скаржаться, що є у ставку риба, але спробуй тепер до нього підступися. Орендар позасівав навіть прибережні смуги і пасовище, виділине для випасання худоби. Хоч виділили його далекувато від хатів і у такому місці, що як залишити там корову, то від неї можуть тільки роги залишитися. Насправді ж Олексій Борисович був рибоводом у колгоспі, тепер сам цим займається. І видно, що небезуспішно. На ставку застали чимало легкових машин.
Таким чином, із розмови можна було переконатися в єдиному: він тут все-таки – головна дійова особа.
Стосунки з односельчанами вважає нормальними.
– Як все буде по людськи, – каже, – як виконуватимуться його вимоги, він не буде проти, щоб хтось із земляків порибалив. Причому вимоги зовсім не складні. Наприклад, не брати малька, не шкодити, не засмічувати прибережну зону. Але коли вже на ставок з'їжджаються родичі, та ще й зі своїми знайомими, змушений втручатися, брати ситуацію під контроль.
Він, як тут кажуть, "моторизований" і здатний вирішувати усі житейські проблеми. І робить це, хоч і визнає, що і в нього, як у інших підприємців, теж є вороги, проблеми. Хтось просто заздрить, комусь не вгодив.
З приводу підприємництва, до речі, у нього теж цікава позиція. Підприємці-початківці, на його думку, чомусь, насамперед, прагнуть, щоб "хапонути" готовеньке. І не так вже багато знаходиться сміливців, як от він, які ставлять за мету домогтися чогось власним розумом.
Особисто він починав з конячини, навіть пас вівці у колгоспі. Тоді пішов на став, так і "доріс" до підприємництва.
Чи міцно тримається на ногах? – Якщо бути чесним, – каже, – то зараз це нікому не вдається. І головна причина – нестабільність у державі. Вигодував, наприклад, бичка чи теличку, а вони – ні по чому. От і доводиться віддавати за безцінь. Бо де з ними дітися.
