– Коли відзначали річницю смерті батькові, – зізналася вона, – купили 14 калачів і їх вистачило, щоб роздати всім, навіть родичам.
Частина тутешнього населення вимерла, але більшість переїхали на проживання як до дітей, так і в Тирлівку.
Щодо самої назви, то навіть кавкуляни не знають, що вона означає. Хоч не можна було не помітити, як гордяться стандартним знаком – написом, який дорожна служба встановила з обох боків на в'їздах у селище. Це, мабуть, служить для них ознакою, що про них ще не забули.
Розповідають, що не так вже й давно воно було досить упорядкованим – асфальт, тротуари, автобусна зупинка, до якої курсували автобуси не тільки Бершадського автопарку, а й з Гайворонського. Як не є, а до Тирлівки далекувато – 3-4 кілометри. Однак, як тільки вони перестали заїжджати, звідкілясь взялися ділки з підйомним краном, яких тут сном-духом ніхто не знає, розібрали оту зупинку, повантажили панелі і кудись повезли. Асфальт же видніється тільки де-не-де, а від тротуарів залишилися хіба що бордюри, які ще не один десяток років нагадуватимуть, що і сюди колись дійшла цивілізація.
Був колись, кажуть, і магазин, який місцеві жартівники "охрестили" "воєнторгом". Тепер і його немає. Проте вистачає залишених будинків, які від часу руйнуються.
Як не дивно, але загубилася у пам'яті тутешніх жителів і назва струмка, який пробивався до них з боку Теофилівки попід самісінькі городи. Здавалося б, скільки там тієї води, однак милують тепер око на ньому чималі ставки. Розповідають, що взимку на їх берегах іноді нараховували у три рази більше легкових машин, ніж місцевих жителів. То, незважаючи на віддаленість, навідуються сюди любителі зимової риболовлі.
За переказами, селище раніше називалося Войтівка. За однією із версій теперішня його назва пішла від прізвиська одного із кавкулян, яке причепилося, мов реп'ях до кожуха, спочатку до нього, а згодом і до всього поселення. Аж поки не стало офіційною назвою. Перед цим же була пора, коли кавкуляни навіть ображалися, коли їх так називали.
Щоправда є ще одна версія, яка теж має право на існування. Кажуть, що хатів тут хоч і було небагато, зате сім'ї відзначалися багатодітністю – чого доброго цьому сприяла цілюща тутешня природа. Тож дітлашня з дворів обзивалася на зразок кавкання, яке чулося з долини від отієї річки, на якій тепер ставки. А про розборки кавкулянських парубків у навколишніх селах ще і по сьогодні ходять легенди.
Як би там не було, але є тепер тут і електроенергія, яка, як не дивно, постачається безперебійно. Пенсії приносить листоноша. Щоправда істину, чому тут мало передплачують газет, так і не вдалося встановити. Якщо жителі скаржилися, що не роблять цього тому, що їх рідко сюди носять, то у листоноші, яка у Тирлівці тільки одна, своя версія: рідко ношу, бо їх там 1-2 передплачує. Про істину, мабуть, догадується голова села Д.П. Карман, яка обіцяла знайти кошти і купити листоноші велосипед.
Балони із зрідженим газом завозяться і з Бершаді, і з Гайворона. Є тут і своє кладовище. Одним словом, усміхалися жителі, усі зручності. Занепадати ж почало відтоді, як перестав існувати колгосп, почалося безробіття.
