У цьому заході взяли також участь керівники або представники служб, у яких є певні важелі впливу на цей процес, щоб змінити ситуацію, – МДПІ, управління Пенсійного фонду у Бершадському районі, управління праці і соціального захисту населення РДА.
Як виявилося, у районі є навіть господарства, у яких намітилася тенденція до зниження рівня зарплат. Наводилося чимало як аргументів, так і пропозицій. Наприклад, вирішення проблеми зайнятості у селі, чим дехто намагався згладити ситуацію, є благородною справою, і цього ніхто не заперечував.
Але, якщо область оперує такими показниками, як рівень заробітної плати чи її відсоток у структурі загальних витрат, то робитися це повинно і на місцях.
Наш район, у порівнянні з середнім рівнем зарплат в Україні за перший квартал цього року, наприклад, вже був далеко не на першому плані. Хоч землі у нас набагато кращі, а умови для отримання високих урожаїв на них (а це означає, що і прибутків) значно сприятливіші, ніж у багатьох регіонах і навіть районах нашої області.
Та і взагалі, чи багато платять людям за їхню роботу?
Виявляється, що і тут є неабияка строкатість у межах району. Якщо в окремих наших господарствах на заробітну плату припадало до 18 відсотків в структурі загальних витрат, то у багатьох вони зовсім незначні.
Чому? Неодноразово звучало таке запитання. Адже не було наведено жодного з аргументів, які послужили б доказом тому, що заробітна плата взагалі вже «душить» виробництво у загальних статтях витрат. Натомість прозвучало он скільки аргументів, за рахунок чого її можна було б підвищити.
Адже дотримуватися законодавчо встановленого її мінімуму – це ще не все. Бо чим вищою буде заробітна плата, тим суттєвішими надходження, наприклад, у пенсійний фонд та по інших видах платежів.
Дехто навіть висловлював припущення, що якби заробітну плату справно платили всі, відрахування з неї могли б бути навіть суттєвішими від спонсорської допомоги, яка надається сільським радам, громадам деякими із господарств. У нас же є сільгосп - формування, де вона займає лічені відсотки у загальних витратах. Отже, керівники і спеціалісти на місцях давно вже повинні зрозуміти, що підняти рівень заробітної плати – аж ніяк не означає викинути гроші на вітер.
Навіть в середньому по області на зарплату в структурі витрат припадає 20 відсотків, а в нас у багатьох, здавалося б, у благополучних господарствах не досягнуто і цього.
Тому В.Я. Кушпела і фахівці районних служб вимагали на нараді навіть не пояснень, а реального виконання відповідних показників, досягнутих на основі конкретного аналізу у кожному з сільгоспформувань. У нас же іноді трапляється, що не всі ще розуміють навіть значення обов'язкових виплат мінімального розміру зарплат, визначених законодавством, і яких ще ніхто не відміняв. Як не розуміють і того, що мінімальна заробітна плата може виплачуватися тільки за не кваліфіковану працю.
Поряд з цим наводилися приклади, що у господарствах, де працюють з прицілом на перспективу, виплачується і відповідна заробітна плата.
Серед основних шляхів підвищення заробітних плат, про які йшлося на нараді, можна виділити: шляхом збільшення видатків на це у загальних витратах і шляхом оформлення відповідних трудових відносин. І досить вже орієнтуватися на законодавчо встановлений її мінімум. На місцях пора вже зрозуміти, що турбота за її підвищення – це не тільки обов'язок відділів райдержадміністрації, а насамперед тих, хто організовує виробництво. Тим більше, що у районі є всі можливості вирішити цю проблему і не плентатися позаду районівсусідів.
А щоб швидше вона вирішувалася, потрібно, щоб ще й сільські голови були зацікавлені в тому, щоб була більшою база оподаткування. Про це також йшлося на нараді.
Цікаво, що на ній пропонувалося впливати на керівників господарств, незалежно від форм власності і розмірів не тільки тоді, як вже критикують за невисокий рівень зарплат або за те, що опинилися нижче районного чи обласного рівнів, а впродовж року на всіх рівнях звітності.
Павло КУШПЕЛА
