На знімку: тренування ведеться під чітким керівництвом Сергія Суржикова.
Сергій Суржиков, її керівник, пояснив, що колись старші покоління у кращому випадку, крім футболу і волейболу, нічим не цікавилися, бо недостатньо було інформації про інші види спорту. Інша справа – у пору Інтернету. Але дякують тут ще і владі міста. Завдяки сприянню міського голови Михайла Кольченка і воду підвели, і бойлер встановили, і душову кабіну та санвузол обладнали.
А ще діє кабінет, у якому навчають грі на духових інструментах. І знову ж таки допоміг ними Михайло Кольченко, хоч чимало приніс із дому і Іван Мазуркевич, який веде заняття.
Є кімнати для гуртків. Художній керівник Оксана Санжарова займається з дітьми і квілінгом, і художнім читанням. У перервах між заняттями у гуртківців є можливість позмагатися в шашки, теніс.
Змагаються, буває, і дорослі, у фойє – два тенісних столи.
– Не два, а три, – поправила завідуюча цим будинком культури Надія Андрійчук, – але третій встановлюємо тільки тоді, коли організовуємо турніри.
Роздягальню організували теж. Щоправда, заради економії енергоресурсів взимку опалюється поки що тільки перший поверх.
Іноді про бережливість тільки розмови ведуться, а далі справа ні з місця, а тут вони підкріплені конкретними діями. Здавалося б, дрібниця: плівка при вході на другий поверх, проте наскільки тепліше, завдяки їй, на першому.
Щоб у цьому закладі всім було цікаво, тільки у минулому році придбали тренажерів на 38 тисяч гривень. На 2016ий передбачено на їх придбання ще більшу суму.
Веде заняття з усіма бажаючими і відома майстриня-вишивальниця Євдокія Літвін, у якої завжди знайдеться чому повчитися.
– Трішки наших зусиль, трішки її, – пояснювала завідуюча будинком культури, – так і організували українську світлицю.
У планах тут відкрити ще й гурток м’якої іграшки, заняття на добровільних засадах дала згоду вести Інна Слободяник.
Крім того, що допомагає міська рада, чимало робиться і власними силами. У цьому мікрорайоні Бершаді кажуть, що якби у свій час не підтримали дану будівлю, її могла б спіткати така ж доля, як й інші об’єкти. Переміни у цьому закладі є підтвердженням того, що й у пору кризи можна щось робити, чогось досягнути, якщо того хотіти.
А ще тут вважають: для того, щоб робота у гуртках велася, керівник не тільки повинен мати певний хист, а й любити працювати з дітьми.
Тільки тоді вдаватиметься розвивати їхні здібності, спонукати до відкриття чогось нового. А Оксані Санжаровій та й іншим це вдається.
У глядацькій залі ремонт поки що зроблено косметичний, але і тут уже можна проводити будь-який захід – підготовлено сцену, поновлено люстру, приведено в порядок вікна, нові штори. Відчувалося, що тут постійно робили хоча б те, що можна було зробити. А саме так може бути там, де завідуюча будинком культури, її підлеглі цінують і люблять свою роботу.
Коли готувався цей матеріал, у будинок культури на один із заходів завітав навіть отець Тарасій із тимчасової церкви Успіння Пресвятої Богородиці УПЦ. У розмові з кореспондентом газети він зізнався, що завжди прагне зустрічатися тут з людьми і в радісні, і в скорботні дні.
Одним словом, міський будинок культури є одним із тих, які не пустують, і при такій організації роботи він ніколи не буде порожнім.
Павло КУШПЕЛА.
