Хоч все передбачити, щоб попередити, неможливо, всетаки можна бути до них хоч трішки підготовленими.
На жаль, запізно іноді приходить до нас це в свідомість, іноді аж тоді, як підбиваємо вже підсумки прожитого.
Дехто взагалі не дочікується моменту, щоб по-справжньому розібратися, що діється у цьому грішному світі.
Он скільки у нас таких, що завжди прагнули мати більше, як сусід, а виходило так, що підходила пора з усім розставатися. Тож так і хочеться іноді вигукнути: люди добрі, озирніться назад, усе як слід проаналізуйте. Якщо будемо робити один одному добро, то і всім нам буде добре. І до недавнього часу ми практично вже починали жити згідно з цим неписаним законом. Хіба не пам’ятаємо, як на ніч вже можна було не замикатися, як спали з відчиненими вікнами?
Злодюжки, звичайно, були завжди, але носили здебільшого з полів. Тепер же вони стали нібито цивілізованішими. Навіщо, мовляв, красти зерно чи ще якийсь корм, щоб щось із живності вигодувати, якщо можна у когось, під покровом ночі, готовеньке забрати. Тим більше, що у селах тепер в основному пенсіонери, тож ласим на чуже ніби зелена вулиця.
Не можна сказати, що з такими тепер не ведеться боротьба, але колись все-таки вона велася краще. Тож чи не пора вже нам самим взятися наводити порядок у селах?
По можливості більше допомагати біднішим, знедоленим. А хто не здатний робити добро, нехай хоч не чинить нікому зла. Бо добро обов’язково обертається у майбутньому добром, а зло – злом. Причому, ніхто не може передбачити, що саме, де і коли підстерігає кожного з нас на нашій непростій життєвій дорозі. Вона, як заміноване поле. Іноді, висловлюючись образно, вагаєшся де, якою саме ногою ступити, щоб не «вибухнуло» щось небажане. Особливо це стає відчутним, якщо людину нікому вже захищати. А це часто трапляється на старості. А ті, що мали б стати на захист, ніби не помічають цього, натомість не можуть не натішитися, що встигли нажитися. Вони не розуміють, що ота їх розкіш теж короткочасна, бо старість нікого не мине.
Та більшість серед нас всетаки добрі люди. Але буває, що навіть одна особа може натворити стільки, що після десяткам не під силу те розгребти.
Правоохоронним органам, сільським головам необхідна допомога громадськості, небайдужість всіх нас. Адже на селі завжди всі проблеми вирішували спільно. Тому я і написав цей матеріал. Не допоможемо – не дочекатися нам перемін на краще.
Василь ДЕРКАЧ.
с.
Кидрасівка.
