Від Курська до Праги

– Добиралися ми туди товарняком 28 діб, – пригадує ветеран. – Німці весь час бомбили залізницю. Проїдемо кілька прольотів – полотно зруйновано. Залізничники відремонтують – і далі рухаємося.
В Ульянівську юнаків відрядили на будівництво. Група теслярів, у складі якої був і Олексій, робила верхи приміщень порохових складів. Це були об’єкти підвищеної небезпеки, де навіть випадкова іскра могла б спричинити вибух, тому всі робітники на перепускному пункті одягали гумове взуття.
Восени хлопців призвали в армію. Тих, хто мав освіту сім класів, направили в школу молодших командирів. Після шестимісячного навчання старшого сержанта О. Й. Красиленка призначили помічником командира взводу саперного батальйону. Молоде поповнення готували до боїв під Москвою, але за наказом командування їх передислокували на Курську дугу.
– В одному з боїв командира взводу поранило, – продовжує розповідь Олексій Йосипович. – У напрямку наступу було грузьке непрохідне для танків місце.
Командир роти старший лейтенант Зятьков поставив бойову задачу: розмінувати певну ділянку, виготовити з дерев настили, скріпивши їх скобами і тросами, і забезпечити прохід танків. Наказ ми виконали вчасно. Розпочалася артилерійська підготовка, і під її прикриттям танкісти подолали перешкоду і розвинули наступ. За цей бій отримав медаль «За відвагу».
Після Курської дуги фронтові дороги О. Й. Красиленка пролягли через Черкаси, Звенигородку, Шполу на Київ. Форсував Дніпро.
– Спочатку понтонами переправили піхоту, – каже фронтовик. – Потім робили пороми з трьох понтонів і пропускали техніку, кінську артилерію. Коли нам залишилося метрів п’ятдесят до берега, німецька міна перебила трос. Пором почало зносити за течією, але нам вдалося успішно завершити переправу.
В боях за Київ нашого земляка знайшла друга нагорода – орден Слави ІІІ ступеня. Вдячні кияни пам’ятають своїх визволителів – розпорядженням Київського міського голови Олексія Йосиповича в 2003 році нагороджено також пам’ятним нагрудним знаком «60 років визволення м. Києва від фашистських загарбників».
Довелося О.Й. Красиленку визволяти й Бердичів, Вінницю, Хмельницький, Луцьк, Рівне. Пригадує, як вийшли на річку Одер і будували міст. Понтонами підвозили балки, а з протилежного берега фашистські снайпери полювали за нашими бійцями. Олексія Йосиповича поранило тоді в ліву ногу.
Після лікування старший сержант О. Й.
Красиленко брав участь в розгромі 20тисячного угрупування під Прагою, де і зустрів День Перемоги.
Повернувся додому фронтовик аж у грудні 1945-го. Одружився, переїхав у Війтівку. Працював у колгоспі, секретарем сільської ради, в будівельній бригаді, згодом – начальником постачання в ПМК, з дружиною Ганною Назарівною виховали дочку та двох синів.
Незважаючи на свій поважний вік (86 років), Олексій Йосипович веде активний спосіб життя, не втрачає оптимізму, бадьорості. Ветеран частенько думками лине у минуле, і тоді в його пам’яті знов і знов оживають буремні події воєнного лихоліття.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ