Вітер віє, вітер свище,
Вітер завиває.
Лежить козак в сирій землі,
Спить, відпочиває.
Із походу він один
Додому вертався.
Чорний демон, наче вовк,
В байраках ховався.
Стоїть час і кінь у полі,
Шабля на сідельці.
Голови піднять не взмозі,
Біль і туга в серці.
Стремена пусті звисають
По обидва боки,
Наче ступи бойові
В повоєнні роки.
Шабля, кінь йому не треба,
Очі закотились,
Чорна блискавка, як тінь,
Йому в серце впилась.
Не зберіг тебе товариш
Від лютої смерті.
Сни страшнії, сни погані
Днем і сонцем стерті.
Хто захистить землю-неньку
Від горя та лиха?
Подивися, подивися:
Кривда, безлад, пиха.
Спить козак в темній могилі
Посеред повіту.
Чужі очі – вороженьки
Звели його з світу.
Встань, козаче, встань, соколе,
Та й підем додому –
Жінка плаче, діти плачуть,
Падають додолу.
Лежить козак близько хати,
А іти не хоче,
Рве волосся стара мати,
Стрибунець стрекоче.
Прийшла осінь, листя впало
На твою могилу,
Ані втіхи, ні розваги
Без тебе немилі.
Прийде зима, замете
Всі шляхи-доріжки,
А нащо вони довкола,
Як не ходять пішки?
Жайвір в небі заспівав,
Трава зеленіє,
Тільки ти самотній спиш,
Душа з горя мліє.
Літо, літо, красне літо,
Сонечко у небі.
Тільки встати і іти –
Нема сили в тебе.
Лежи, друже, лежи, брате,
Набирайся сили.
Прийде час, прийде година –
Встанеш із могили.
І для тебе буде праця
На ратному полі.
Просим неба, просим Бога,
Дай іншої долі.
Честь і слава тобі, друже,
За роки прожиті.
Наче іскрами з багаття
Рушники розшиті.
Скажи, друже, скажи, брате,
Як на світі жити,
Як без тебе з горем в серці
По землі ходити?
Чорна стрічка та рушник
На кущі шипшини.
Її плоди дозріли,
Як крові краплини...
Друзі, колеги О.І. Лободи.
