Невдовзі він став бійцем-піхотинцем на Калінінському фронті у взводі зв’язку. Якось за наказом командира відділення боєць Лавренюк вирушив на лінію пориву телефонного кабелю. Десь за триста метрів від дислокації взводу він знайшов той порив і успішно його полагодив. Повертаючись назад, був поранений у праву ногу і направлений до польового медсанбату. Тут йому зробили операцію. Із ноги витягнули два осколки і увечері того ж дня відправили з іншими пораненими на лікування в тил.
Два місяці лікувався в госпіталі. У грудні 1941 року повернувся на фронт. За наказом вищого командування став бійцем загороджувального загону особливого призначення. Основним завданням загону було відслідковувати та ловити у прифронтовій зоні дезертирів, диверсантів, шпигунів. При потребі бійці загону вступали в бій разом із військами регулярної армії проти фашистських загарбників, адже на озброєнні мали гвинтівки, кулемети, гранати. За наказом вищого командування частини особливого призначення були розформовані у липні 1943 року після розгрому німців на Курсько-Орловській дузі.
… Батько став бійцем 40-ої ударної армії І-го Прибалтійського фронту, якою командував генерал Іван Баграмян.
Був кулеметником у піхотному підрозділі. Волі його дужих рук тут корився кулемет «Максим». Після трьох місяців участі у важких боях знову потрапив у тиловий шпиталь у м. Ризі з важкими пораненнями у правий бік та руку.
Після кількамісячного лікування разом з іншими відправився на фронт. У вагоні товарного потягу вже дізнався про розгром фашистських військ і капітуляцію Німеччини.
Коли весь радянський народ уже святкував Перемогу над фашистськими загарбниками, мій батько ще два місяці у складі І-го Прибалтійського виганяв фашистів із земель і лісів Латвії.
У вересні 1945 року з бойовими нагородами: орденом Червоної Зірки та медалями «За відвагу» і «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» Гаврило Лавренюк повернувся у рідний М’якохід.
Тут кілька років працював у колгоспі головою ревізійної комісії та біля молотарки у гарячу жнивну пору. Згодом закінчив однорічну Тульчинську ветфельдшерську школу та працював молодшим ветфельдшером у колгоспі. Загалом пропрацював тут більше 40 років. Був відзначений медаллю «Ветеран праці», а ще у 1984-му – орденом Вітчизняної війни І ступеня. Протягом усього життя поряд із Гаврилом Тодотовичем була його дружина Ольга Миколаївна, яка більше 30 років пропрацювала у буряківничій ланці.
Поряд із батьком у війну воював і його брат Порфир.
Він був військовим ветлікарем у кавалерії та після 25 років служби у званні підполковника вийшов у відставку. Крім того, з фронтів війни у рідне село повернулися односельчани батька Роман Соляр, Федір Чабан, Гаврило Куницький, Володимир Швець, Дмитро Медвідь, Леонід Швець, Олексій Забіяка, Пантелеймон Чабан та інші. Всі вони вже відійшли у вічність, проте пам'ять про них збережеться у серцях їхніх рідних назавжди.
Дмитро ЛАВРЕНЮК, с. М’якохід.
