З самого ранку у Малій Киріївці зібралася сільська громада. Було все, як завжди: вітання сільського голови Віктора Соколюка, «афганця» Олександра Склярука, директора товариства Людмили Глушко, директора школи Лідії Білодід…
Зі своїми віншуваннями виступили школярі.
Наш священик отець Сергій Надольний разом із церковним хором відправив панахиду. Були і хвилина мовчання, і традиційне покладання квітів до пам’ятника, і концерт сільських аматорів… У повітрі витав аромат свіжозірваних тюльпанів, що оберемками лежали на гранітних плитах.
Але нинішнє свято суттєво відрізнялося від попередніх.
Бо прийшов на нього лише один ветеран – дев’яностолітній Іван Герасимович Сметанський. Двоє інших – Афанасій Афанасійович Понько та Микола Пилипович Гелетко – за станом здоров’я не змогли прибути.
«А де ж мої товариші?...» – запитував подумки себе Іван Герасимович, повільно крокуючи з квітами до меморіалу. У відповідь – лише дзенькіт орденів і медалей, що рясно обвішали його піджак.
Весна буяла квітами, цвітом та надіями, як і кожного року, як того переможного сорок п’ятого. Єдиний ветеран на урочистостях витирав хустинкою засмучені і зволожені слізьми очі. Його не залишили без уваги. А він сказав, що й наступного року у День Перемоги прийде сюди, згадає своїх товаришів – живих, і тих, хто вже відійшов у вічність. І покладе квіти на викарбувані імена…
Ірина МАЛІЦЬКА, студентка факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка с. Мала Киріївка.
