Село це всміхається квітом, Йому низько вклоняюся я.
Як і в кожної молодої творчої людини, в поезіях дівчини чільне місце відводиться темі кохання, чистим почуттям, вірності. А ще їй вдаються вірші про дитинство, тваринний і рослинний світ. Це добре простежується в таких творах, як «Ніченька», «Доба», «Котик». Ось рядки з останнього: Котик-воркотик Почухав животик, Лапкою вмився І спати вложився.
І все ж найвідчутніше мене вразили вірші початкуючої поетеси, присвячені людям старшого покоління. Авторка вдячна їм за добро, будівлі, зведені невтомними руками, засіяні родючим зерном поля, любов до рідної землі. Не можна без хвилювання читати, приміром, твори із циклу «Завжди пам’ятатиму», в яких низький уклін рідному дідусеві за його розсудливість, виваженість, життєву науку.
Людмила Рудківська народилася в Баланівці, тут закінчила із золотою медаллю школу, тепер навчається в Українському державному університеті фінансів і міжнародної торгівлі. На терезах її молодого життя два важелі – майбутня професія і поетичне слово. Що матиме свою перевагу? Поживемо, побачимо. Одне знаю: таке поєднання лише на користь.
Анатолій ФАРТУШНЯК, поет-пісняр.
