Проймімося болем матерів за синами, які пішли на бій із ворогом босими, у домашньому одязі, болем дітей за батьками, які не повернулися з війни… Скільки б фільмів ми не переглянули, скільки б книг не прочитали, все одно не зможемо уявити всієї трагічності війни з убитими воїнами, спаплюженою природою, голодними й самотніми дітьми, чий тато пішов воювати, а матір забрали вороги на каторгу в Німеччину.
Війна. Коротке слово з п’яти літер. Та скільки асоціацій воно пробуджує! Біль, героїзм, патріотизм, гіркота втрат близьких людей, ненависть та любов… Що таке війна? Щоб розібратися у цьому питанні, я ще раз днями перегорнула сторінки підручників з історії. У сиву давнину війна була для первісних людей запорукою виживання. Вони захищалися від хижих звірів, від нападів інших племен. З часом, звільнившись від потреби воювати заради виживання, люди почали воювати заради слави та збагачення.
Що несе війна мирному населенню?
Скоро мине сімдесят років з часу закінчення Великої Вітчизняної війни. Та відлуння її нерідко ще й досі відчувається вибухами загублених у полях мін та снарядів.
На досвіді воєнного покоління ми знаємо, що війна – це біль та страждання. Зараз уявляється неможливим лежати в окопі у сорокаградусний мороз. Або жити на чотириста грамів хліба на добу.
А з чим порівняти біль жінки, яка отримала похоронку на чоловіка або сина? Чи біль дівчини, яка проводжала на війну хлопця, а дочекалася скаліченого інваліда?
… Зараз я спостерігаю за промінчиком сонця, що сідає за обрій. Він теплий і лагідний. Знаю, що за заходом прийде схід. А яким він буде: теплим і лагідним чи жорстоким і кривавим, залежить від людини, від кожного з нас. Ми кажемо: не треба більше війни. Ніколи і ніде.
Спасибі вам, наші сивочолі ветерани, що захистили нашу землю, нашу славну Україну, подарували нам можливість прокидатися ранком і бачити батьків, радіти ясному сонечку і усміхненим людям!!!
Анастасія ЯЩУК, учениця 11-го класу Серединської ЗОШ І-ІІІ ступенів
