Нелегка й невдячна, але почесна доля вчителя. Бо немає кращої дороги, ніж дорога до людської душі… Вчителі віддають учням свій час й залишають частинку себе у серці кожного.
За час навчання у школі, університеті, аспірантурі та під час роботи доля зводила мене із прекрасними наставниками, талановитими і творчими педагогами, яким притаманні риси високої духовності, інтелігентності та інноваційності. Але завжди в душі теплиться образ першого Учителя.
Лідія Тодосіївна Петрук – людина з великим серцем, безмежно закоханим у чистоту та щирість дитячих душ, справжня майстриня освітньої ниви. Її життєвий шлях повний тривог і випробувань, радощів і смутку, дерзань і пошуків.
Народилася Лідія Тодосіївна в мальовничому селі Осіївці в родині, де високо цінувалися мистецтво слова і сила науки, оскільки мати була вчителькою перших-четвертих класів, що, безумовно, вплинуло на вибір майбутньої професії. На мій погляд, саме мати передала свій педагогічний хист та розвила в ній любов до світу та дітей. Навчивши, щоб кожен учень, який піде від шкільного порога у велике життя, залишав їй часточку радощів і тривоги, а з собою в дорогу брав її мрії та сподівання.
Вчительська доля пов’язала Лідію Тодосіївну з Осіївкою – її отчим краєм. Учителька через усе життя натхненно несе маленьким землякам рідне слово, вчить рахувати, сприймати оточуючий світ, пробуджуючи в серцях вдячних учнів іскри правди й любові. Одним із тих маленьких у 1981 році був і я. І тепер, коли Лідія Тодосіївна на заслуженому відпочинку, вона із задоволенням передає свій педагогічний досвід і ділиться із молодими педагогами «рецептами» із власної «педагогічної кухні». А ділитися є чим і є з ким, адже і Лідія Тодосіївна, і її чоловік, який теж все своє життя присвятив педагогічній діяльності та більше трьох десятиліть пропрацював директором Осіївської школи, мають неабиякі здобутки. Тепер справу батька продовжує старший син, невістки теж – учителі.
У народі кажуть, що письменник живе в своїх книгах, скульптор – у створених ним скульптурах, художник – в картинах, а вчитель – у душах і справах учнів. Чимало її вихованців, шануючи вчительку, що прищепила любов до всього прекрасного, стали гідними продовжувачами її невтомної праці. З багатьма своїми випускниками Лідія Тодосіївна спілкується й понині. Вони не забувають найкращої вчительки, а вона, як і колись, – займається самоосвітою, читає новини, іде в ногу з часом. Даючи путівку в життя, проповідує силу й красу слова та числа, відкриваючи широке вікно у світ знань і перемог.
Низький Вам уклін, щира подяка, моя перша Вчителько.
Віталій БОЙЧУК, кандидат педагогічних наук,
доцент кафедри інноваційних та інформаційних
технологій в освіті Вінницького державного
педагогічного університету ім. М.Коцюбинського.
