Війтівка: побачені особливості

З директором «тихої обителі», як він сам себе величає, В.І. Адамчуком зустрілися, як кажуть, на його робочому місці – кладовищі. Саме він, разом з дружиною Настасією Павлівною, стежить тут за порядком. І потрібно відзначити, що, в порівнянні з деякими селами, у Війтівці на кладовищі зроблено чимало.
Навіть хрести, які від часу попадали, тут закопуються знову.
Не могло не кинутись в очі, що населення даної глибоко віруючої громади, хоч і далеко не з найбідніших, пам’ятниками на могилах, як і огорожами, не особливо захоплюється. В основному скрізь хрести – дерев’яні та металеві.
Грошей на благоустрій, в тому числі і кладовища, у Війтівці бракує, як і скрізь, але тут, під час нашого відвідування, працювала навіть бензопилка. Як виявилося, при потребі В.І. Адамчук наймає на якийсь час чоловіка з нею.
А кошти на благоустрій цвинтаря, що є однією з особливостей громади, він збирає з розрахунку по 20 гривень з рідних покійника, якого ховають. І ніхто тому не перечить.
Щоправда, допомагає і сільська рада, забезпечивши, наприклад, мотокущорізом, що неабияк прискорює розчистку.
Ще однією особливістю цього релігійного села є те, що у більшості випадків ініціатива щодо упорядкування «тихої обителі» виходить з сільської ради. Її працівники навіть особисто білили паркан, садили дерева. Кажуть, чому важко віриться, на розчистку кладовища тут взагалі складно «підняти» населення, щоб зробити те організовано.
Прийнято, що кожний прибирає тільки на могилах рідних.
Щоправда, дякують односельчани керівникам птахокомбінату, «Новосулківське», деякими підприємцям, які ніколи не проти, щоб надати допомогу транспортом тощо.
В обов'язки В.І. Адамчука, на відміну від інших сіл, входить і організація копання могил. У його ж розпорядженні відповідний реманент, бригади копачів. Тож при потребі по дану послугу звертаються до нього.
Треба відзначити, що належним чином тут ведеться боротьба і з цвинтарним вандалізмом, вияви якого мали колись місце. Комусь кортіло за рахунок металу збагатитися, а комусь повитягувати щойно висаджені деревця, що взагалі важко зрозуміти.
Старше покоління такого не допустило б.
На кладовищі побачили і невеличку капличку. Поряд могила, до якої заходять, щоб помолитися, всі, хто б не навідався. Причому, навіть приїжджають з цією метою здалеку.
За переказами, тут похована божественна Дарія, як її називають. Родом вона з хутора Перейми, що в одному з сусідніх районів, але до війни жила у Бершаді. Після летаргічного сну вона нібито мала дар передбачення, через що до неї йшли і за що її поважали. Перед тим, як померти, вона передбачила, що хоч скоро буде війна, але церква у Війтівці залишиться непорушною. На кладовище у це село, де вона заповіла себе поховати, люди нібито несли труну з нею з Бершаді на руках. А ще, за переказами, вона нібито сказала, що на сороковий день після її смерті розпочнеться війна. І так воно сталося.
Допомагає те комусь, чи ні, а йдуть до неї на кладовище, щоб помолитися, запалити лампадку і попросити допомоги, й по сьогодні. Як моляться і на могилі Антонія – за переказами архімандрита, який у пору розгону монастирів переховувався у цьому селі і похований на місцевому цвинтарі.
Того дня знайомилися з благоустроєм усього села, територій його підприємств та установ. Системно і постійно цим займаються на птахокомбінаті «Бершадський», в дитсадках «Мрія» та «Світлячок», загальноосвітній школі.
Не можна обминути ще одну особливість, підмічену у Війтівці. Порядок тут прийнято чомусь наводити в основному тільки на власних подвір'ях. Бо стільки будівельних матеріалів на вулицях попід тинами немає, здається, у жодному з сіл, з чим погоджувалися і землевпорядник М.Ф. Верхолюк, і секретар сільської ради Л.В. Гавдзінська, з якими теж спілкувалися.
Про проблеми благоустрою в цьому селі у газеті йшлося вже не раз, в тому числі і про стихійні сміттє звалища та інше, і є певні зрушення. От тільки коли все це робитиметься, як кажуть, не з-під палиці, а без нагадування, регулярно і постійно?
Павло КУШПЕЛА.