Винахідник польової кухні Турчанович

Але є друковані, писані та електронні джерела інформації. Іноді вони досить суперечливі.
Отже,що з них та архівних документів вдалось довідатись?
А.Ф. Турчанович народився у родині збіднілих дворян 17 січня 1854 року (місця народження мені не пощастило встановити). Закінчив Холмську гімназію. Службу в армії розпочав 18 листопада 1875 року. Спочатку рядовим. З часом присвоювалися йому вищі військові звання. Брав участь у російсько-турецькій війні. Замужність, виявлену у складі збірного корпусу генерала Михайла Скобелєва під Плевною, був нагороджений георгіївським хрестом. Тоді у складі корпусу було десять тисяч бійців, а розгромили вони сорокатисячну ворожу армію. Російська ж армія втратила чотири офіцери і п’ятдесят п’ять нижчих чинів.
Така новина викликала небувалу радість у всій Росії.
Брав Антон Турчанович участь у взятті в полон Осман-паші. Тоді ж одержав звання прапорщика і направлення у Київське піхотне училище. Поступово ставав підпоручиком, поручиком, штабс-капітаном, капітаном…З лютого 1898 року він – підполковник, а з лютого 1910-го – полковник. Протягом семи років командував ротою та батальйоном. З 1910 року був призначений Літинським повітовим військовим начальником, а з 1913-го був на такій же посаді у Вінниці. Учасник російсько-турецької, китайської та японської кампаній.
Коли Антон Федорович став офіцером, він задумався над тим, як полегшити важкий солдатський побут.
Адже воїни були і так-сяк одягнені, і напівголодні. Під час походів їжа для них готувалася на вогнищах і в котлах, що їх перевозили в обозах.
До розроблення кухні на колесах А.Ф. Турчановича спонукав і конкурс, що його оголосило військове міністерство. Авторам кращих проектів передбачалися грошові премії. Були визначені і технічні умови. Зокрема, вимагалося побудувати похідні кухні двох типів: піхотно-артилерійську (на 4 колесах) і кавалерійську (на 2 колесах). До цього на звичайних селянських підводах возили важкі мідні казани… І з 1898 року у званні підполковника і на посаді заступника командира з господарської частини 12-го полку (розміщувався уЖмеринці) він почав розробляти креслення задуманої ним власної кухні на колесах. І там же, у Жмеринці (за іншими даними – у Тульчині), у 1903 році було й виготовлено солдатську «кухню-пекарню-кип’ятильню». Винахідникові ж згодом міністром торгівлі і промисловості Росії було вручено «патент на привілеї» за номером 12256.
Загалом же на конкурс було представлено п’ятнадцять зразків кухонь на колесах.
Найбільшвідомими стали на той час, крім кухні системи Турчановича, також проекти Маргушина, Кшиштофа, товариства Путіловських заводів.
У Вінницькому обласному краєзнавчому музеї є невелика експозиція, присвячена винахідникові польової кухні Турчановичу. А у фондах зберігаються креслення і пояснення до них. Є і фотознімки, на яких Антон Федорович зображений і сам, і разом із сім’єю.
Лише минулого року на вулиці Свердлова, 89, у Вінниці було знесено будинок, у якому колись жив полковник Турчанович. Дім уже був геть старим і міг завалитися.
   Антон Федорович сам взявся за пропагування свого винаходу – він розсилав проспекти та описи польової кухні у різні гарнізони.
В газеті «Русский инвалид» надрукував оголошення. А всім, від кого залежала поява кухні на колесах у війську, роздавав креслення.
Публікації на цю тему досить суперечливі. Одні пишуть,що винахід сприйняли з ентузіазмом, інші – що на нього у військовому міністерстві не звертали уваги. І що лише після втручання головного інтенданта генераллейтенанта Фелікса Ростковського пересувну кухню відправили на випробування.
Зручність польової кухні у російській армії оцінили вже під час російсько-японської війни. У 1904 році всі кухні зразка Турчановича відправлялися в діючу армію. Йому писали листи-подяки.
Справді, вигідність винаходу була очевидною: обід з трьох страв готувався протягом трьох годин, вечеря – за півтори години. На ходу і на місці готувалися страви, вода в казані закипала протягом 40-45 хвилин. При цьому було потрібно зовсім мало палива, до того ж, використовувалося все, що трапиться під руку – і хмиз, і торф, і вугілля.
Поскільки автомобілі на початку століття в Росії були ще рідкістю (за деякими даними, в армії в угрупуванні, розгорнутому проти японських військ, їх було всього одинадцять), ці кухні переміщувалися кіньми.
У той період розроблялися й інші кухні, але саме винахід нашого земляка залишався головним.
Винахід швидко здобував популярність, і вже до початку першої світової війни такими кухнями була оснащена вся російська армія.
…У жовтні 1917 року Тимчасовий уряд, зважаючи на вік Турчановича, звільнив його зі служби, надавши пенсію і право носити мундир полковника.
Останні роки життя Антон Федорович провів у сім’ї своєї молодшої доньки у Брацлаві. Тамже, під час фашистської окупації, він і помер у 1943 році.
Символічний збіг: на тому місці у Жмеринці, де колись розташовувався полк Турчановича, нині розмістилося училище, яке готує кухарів… ФедірШЕВЧУК.
На знімку: Антон Турчанович.