Федір Харитонович запропонував учням стати гідом на виставці фотокартин владики, яка діє в районному будинку культури.
Першою сторінкою нашого бачення стала портретна галерея. Скільки вражень зосталося від фото бабусі, що своїм виглядом ілюструвала порядок, власність, виконання певного обов’язку. Дивина: бабуся старенька – всього один штрих: – «Полковник» (Нічого тут ні додати, ні забрати). І поряд «Хто я?», нібито дитина має визначитися із цим запитанням, і в сусідстві – «Дівчинка з квіткою», одяг свідчить, що з сім’ї старообрядців. Тут і паралель поколінь, і зв’язок з природою, і самоутвердження людини в цьому багатобарвному світі. А головне те, що автор хоче натякнути нам: кожна людина – це особистість із своїми законами, прагненнями, уподобаннями.
Наступне групування витворів – «Природа». Діти поринули на безмежне «Золоте плесо», де поєдналися вода і сонце. Дивлячись на тихе дійство води, ніби заспокоюєшся, бо несе вона своє повноводдя в душу людини, хлюпотить теплом, затишком.
«Пізня осінь» – це останній акорд в параді пір року. Тут домінуючий колір жовтий, несе впевненість в те, що за нею прийде ще зима, весна, літо...
Автор вселяє надію: хоча й осінь, але ж краса, відчуття, бажання зостаються, їх не може змести буденність, листя-надії вітер зірве, але вони ще й землі знадобляться...
Перший сніг... Та він же радує всіх: дорослих, малих, літніх. Мабуть, немає жодної людини, щоб була байдужою до таких виявів природи, а тут миттєва снігова картина – «Перший сніг», з деревом у своєму мереживі. Фото проти правил: сонце відбивається крізь нього. Тиша, спокій – ідилічна картина.
Якась тривога поселилася в душі автора, її проілюструвало нам фото «Стара церква».
Хрест нахилений вітрами, битий-перебитий дощами, але стоїть, служить вірі, людям...
Багато вражень справило фото «Стара хата». Ми інколи говоримо, що одне покоління не розуміє інше, але хоча які нас оповивають думки, замисли, ми все ж таки родом із дитинства, що розкошує у тій єдиній місцині, що зветься дім. Там, у ньому, було чиєсь життя, радощі, смутки; поріг випроводжав і зустрічав...
Здавалось би зовсім просто: стара будівля. Мабуть, покинута жителями, бо й паркан схилився в шані цьому обійсті. Але яка трава, яке небо в блакиті! Та це ж оптимізм, віра в те, що жителі цієї оселі щось винесли звідси вагоме.
А автор спонукає заглибитися в мудрість життя. Згадалася поезія А. Фартушняка: Але завжди між сотень доріг, Без вагань і без втоми, Вибираю для себе найдовшу дорогу – Дорогу до рідного дому.
До речі, учні мали можливість придбати книжку із поезіями «Акорди життя». Поетична стрічка творчості А. Фартушняка тісно влилася в мистецький віночок Степана Козки і стала цінним надбанням народу. А згодом у передмові до поезії подільського поета напише архієпископ: «... майстерно вправляв двома скальпелями мистецтва: пензлем і ручкою, зпід яких народжувалися чудові малюнки і вірші». Це багато варте.
Цікавими виявилися фотокартки із назвами «Архієрей» (фрагмент з життя), «День ангела» (символ життя), «Давній друг» (вірність життя).
Мене особисто вразило фото із чудернацькою назвою «Доля квітки «. Арматура і поряд синьо-фіолетовий кліматіс. Красиве і корисне чи корисне і красиве? Та, власне, захоплююче дійство. Яке вдале поєднання двох світів: живодайного і металостійкого.
Це тільки може помітити людина, яка закохана в життя, яка вміє цінувати кожну мить, проносить радість і задоволення. Такий він є церковнослужитель, митець і філософ, людина, що бороздить XXI століття. Його ж улюблене фото – «Жменька горобців».
Нічого нібито особливого: розсипані пташки ведуть свою, тільки їм відому, розмову. Два кольори: чорний і білий. А за цим – своя філософія: що вирішується в світі пташиному, що чекає на них завтра? Кожен штрих фото несе якесь своє навантаження. Мабуть, цінність його в цьому. Хтось із дітей, дивлячись на фото, вимовив: «Це сім’я гороб’яча». Хай так!
Хтось бачить в цьому сім’ю, хтось – країну, хтось – просто птахів. Але як би там не було, ми все ж таки зупиняємося перед такими витворами мистецтва і вдячні авторові за цінний шедевр.
Світлана КОВАЛЬСЬКА, вчителька ЗОШ І-ІІІ ступенів №2.
