Фото Сергія КІСИКА.
Як тут у її житті сталася подія, що круто змінила долю – із лав Радянської Армії продовжувати навчання у Верхівці повернувся він, Михайло Гирба – статний, красивий, у його постаті відчувалася якась прихована міць, надійність, селянська хватка. І ота незбагненна іскра, що спалахнула одразу в обох серцях, запалила вогонь кохання, і вже не було сили гасити те полум’я та й не хотілося цього робити.
Відтоді пішли вони по життю разом. Не було ніколи легко, адже доводилося змінювати місця проживання, посади, колективи. Та ні Галину, ні Михайла труднощі не лякали.
…Кілька днів тому я спілкувався із Михайлом Степановичем, і було дуже цікаво слухати його спогади про наповнені різними подіями літа, про його пам’ятні зустрічі з багатьма людьми. Сподіваюсь, що з часом ці спомини використаю в підготовці майбутніх матеріалів. У розмові ми час від часу згадували і про сімейне життя. Як це не просто: змінювати одне за одним села, залишати обжите місце і йти не туди, куди хочеш, а куди треба, де потрібні твої знання, здібності, уміння організувати роботу. Тож були у їхньому житті і різні райони, і різні села, зокрема, на Бершадщині залишила родина Гирбів гарні спогади у М’якоході, Маньківці, Красносілці, Лісничому… Михайлові Степановичу доводилося працювати і головним агрономом, і господарства очолювати.
Найбільш пам’ятним був у нього лісниченський період. Скільки зроблено було тоді, скільки збудовано! Завершували свої трудові біографії в Бершаді. Михайло Степанович ніколи не рвався до високих посад, він робив те, що від нього вимагалося, і робив на совість. Тож сумлінно трудився і в районному комітеті народного контролю, профспілці працівників сільського господарства, районній раді, навіть деякий час у «Водоканалі». Висока вимогливість до інших у нього завжди поєднувалася із людяним ставленням до працівників. Його вірна дружина Галина Ісаківна теж змушена була змінювати місця роботи, працювати економістом і завідувачкою ощадкаси, у фільмотеці і в насіннєвій лабораторії.
Та вони завжди залишалися гарним подружжям, народили трьох чудових синів, дочекалися шістьох внуків і навіть одного правнука.
Михайло Степанович каже про свою дружину: – Вона – це золото найвищої проби. Я ніколи не чув від неї якихось нарікань, що, мовляв, важко. Бували в нашому житті моменти, коли навіть не мали краплі олії затерти суп. Та переживати труднощі було легше удвох. І коли я вчився заочно в академії, і коли народжувалися діти, і коли за роботою не завжди мав час приділяти увагу сім’ї… Але було і залишається в нас головне – любов. Треба берегти одне одного, вміти прощати, поступатися. На першому плані в родині повинна бути чесність, довіра.
Сини Василь, Віталій, Володимир теж уже мають свої сім’ї, працюють за фахом. Мешкають окремо від батьків. Але, звичайно ж, постійно їх навідують. Самі ж Михайло Степанович і Галина Ісаківна на пенсії не сидять без діла – клопочуться на городі, годують пару свиней, вирощують бройлерів. Донедавна навіть корову утримували.
– Якщо працюєш біля землі, не лінуєшся, то ти живеш, – каже М.С. Гирба, – а якщо не робиш нічого, то це вже не життя. Звичайно, намагаємося читати книги і періодику, любимо цікаві серіали. А найголовніше – ми любимо людей.
Міський голова Михайло Кольченко, який був присутній при нашій розмові, відзначив активну життєву позицію подружжя, їхню небайдужість до проблем громади міста, їхній двір є одним із кращих у місті.
Про цю чудову сім’ю, звичайно, не розкажеш у короткій замальовці, але хочеться, щоб про них знали інші, брали приклад, вчилися. А самим Михайлу Степановичу та Галині Ісаківні (на знімку) побажаймо здоров’я і довгого віку. З роси і води!
Федір ШЕВЧУК. м. Бершадь.
