Але багато колишніх учнів третьої міської школи в Бершаді ще й досі згадують надзвичайно ерудованого, мудрого вчителя Леонтія Пилиповича. А він змушений був через сімейні обставини їхати на заробітки в Росію, а далі шукати можливість заробляти більше, ніж платять учителеві. Тут якраз і знадобилися всі оті робітничі спеціальності, які здобув і до служби, і в армії, і після неї. Тим більше, що не цурається будь-якої роботи, віддаючи перевагу тій, яка вимагає не тільки фізичних, а й інтелектуальних зусиль.
Із лютого минулого року наш земляк працює у лабораторії польових досліджень державного спеціалізованого науково-виробничого підприємства «Екоцентр» у Чорнобилі. До певної міри нинішня його робота пов'язана із одержаними в інституті спеціальностями, хоч посада називається технік-гідролог.
Для того, щоб улаштуватися на роботу, Леонтію Пилиповичу довелося протягом трьох днів проходити серйозну медичну комісію, співбесіду, а згодом місячний випробувальний термін. Та вже більше року він працює в Чорнобилі за вахтовим методом - два тижні на роботі, два тижні - вдома.
До обов'язків працівників лабораторії входить відбір проб води, повітря, ґрунту, випадів. Леонтій, як «водяник» (а є ще «повітряники», «грунтовики»), вимірює швидкість течії річок у зоні відчуження, витрату води, бере проби. Одночасно готують дані і для Гідрометцентру. По зоні їздять УАЗом-«булочкою», в якому перевозять вимірювальні прилади, проби. Дані, які вони збирають, перевіряються в лабораторії моніторингу на вміст цезію та стронцію, вивчаються у центрі дозиметричної обробки. Контролюючи зону відчуження, проводячи постійний моніторинг, вони постійно беруть проби в одних і тих місцях, щоб простежити динаміку забруднення.
На перший погляд, робота досить рутинна. Але вона дуже потрібна, і це усвідомлюють люди, яким доручено її робити. У розмові з Леонтієм Пилиповичем я більше цікавився, яка ситуація зараз у Чорнобилі та зоні, скільки людей там живе, які проблеми їм доводиться розв'язувати.
Вразило, що Чорнобиль - зовсім не порожнє місто, там зараз живе і працює близько шести тисяч людей, з них самоселів приблизно півтори тисячі. Діє сім магазинів, де можна купити продукти, товари повсякденного попиту. Є ще три їдальні, пошта , де можна заплатити за комунальні послуги. Правда, дитсадків, шкіл нема, бо більшість самоселів - люди літні. Однак медичну допомогу вони одержують у спеціальному відділенні спецмедчастини. За потреби на місце виїжджає машина швидкої допомоги.
Та зона залишається зоною. Сюди так просто не заїдеш. А ті, хто тут живе і працює, мають спеціальні перепустки. Правда, навідуються туристи, але здебільшого не українські, а з інших країн - Росії, Швеції, Німеччини, Польщі... Для них проводяться екскурсії. Леонтій Пилипович розповів, що працівники лабораторії їздять по селах, в яких живуть люди, беруть там проби води з криниць, перевіряють овочі і фрукти з тамтешніх городів на вміст радіонуклідів. Парадокс: рівень радіаційної забрудненості неподалік станції може бути значно нижчим, ніж на віддалі від неї. Це через те, що радіоактивні опади випадали нерівномірно. Загалом же ситуація відзначається стабільністю. Не варто вірити чуткам, ніби станція працює. Справа в тому, що люди тут справді працюють, адже необхідно здійснювати контроль за обладнанням, режимом об'єкта «Укриття». Можливо, чутки з'явилися через те, що працює спеціально побудована котельня. її спорудили на кошти зарубіжних інвесторів. Адже приміщення станції повинні перебувати в однаковому температурному режимі весь рік.
Леонтій Деркач та його колеги живуть у гуртожитку - квартирах звичайного будинку, який був відремонтований, сюди проведені відповідні комунікації, умови створені для них хороші, організоване безплатне триразове харчування. Працюють тут фахівці з усієї України. Кожен має індивідуальний дозиметр-накопичу-вач, щоб контролювати рівень одержаної радіації. При виїзді із зони неможливо вивезти будь-яку радіоактивно забруднену річ - про це зразу ж сигналізує спеціальна рамка, через яку проходять і люди, і проїжджає техніка.
На відміну від Чорнобиля Прип'ять - справді мертве місто, обнесене колючим дротом. У Леонтія Пилиповича є залізне правило: де б не був, куди б не їхав, завжди має з собою фотоапарат. Так само і в Чорнобилі - крім різних приладів, ніколи не забуває камеру. Тож уже має чималий фото- і відеоархів з унікальними знімками, у тому числі диких тварин, які живуть у зоні і зовсім не бояться людей.
У ці дні, пригадуючи те, що сталося чверть століття у Чорнобилі, ми не повинні забувати, що є люди, які працюють там, щоб забезпечувати контроль за тим, що відбувається. Серед них і наш земляк Леонтій Пилипович Деркач.
Федір ШЕВЧУК " Віннииччина"
вранці -2…-4° 
