Закон «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та зміцнення громадської (соціалістичної) власності» був заснований на спільній постанові ЦВК та Раднаркому СРСР і прийнятий в серпні 1932 року. Причиною до написання цього закону послужило те, що в переджнивні дні з’явилися «несуни». Виснажені голодом селяни крадькома збирали колоски й несли зерно додому в кишенях, за пазухою. Коли про це довідалися в Кремлі, то уряд прийняв спеціальний закон про охорону соціалістичної власності, яким за розкрадання колгоспного майна призначалася «вища міра соціальної відповідальності» – розстріл із конфіскацією всього майна. Тому закон в народі одержав назву «закон про 5 колосків», оскільки часто за ним засуджували селян, що займалися ручною збіркою залишків зерна.
За розкрадання вантажів на залізничному і водному транспорті законом теж передбачався розстріл з конфіскацією майна, який, за пом’якшувальних обставин, міг бути замінений на позбавлення волі терміном не менше 10 років. За привласнення колгоспної власності передбачалося позбавлення волі терміном від 5 до 10 років з відбуттям покарання в концентраційному таборі. Засуджені за цим законом не підлягали амністії.
Сталін власноручно написав цей закон. В розпалі голодомору, на початку 1933 року, було засуджено 54645 чоловік, з яких через відсутність пом’якшувальних обставин 2110 чоловік – до смертної кари. Суворі санкції цього закону не обумовлювали ні розміри, ні способи „крадіжки». Тобто були створені всі умови для того, щоб влада могла в великих масштабах користуватись цим законом, адже до відповідальності притягувались навіть діти.
Закон встановив карну відповідальність не лише за „хищение социалистической собственности», а й за агітацію проти колгоспів. За здійснення хоча б одного з цих злочинів позбавляли волі терміном від 5 до 10 років.
11 серпня 1932 р., передбачаючи опозицію не лише селян, але й українських кадрів до закону про «п’ять колосків», Сталін пише до Кагановича: «Якщо не візьмемося тепер за виправлення становища в Україні, то можемо її втратити». Його турбує непевність 500-тисячної української компартії, в якій «немало гнилих елементів, свідомих і несвідомих петлюрівців, прямих агентів Пілсудського». Сталін застерігає: «Як тільки справи погіршаться, ті елементи негайно відкриють фронт внутрі (і поза) партії, проти партії». Щоб втримати УРСР, він пропонує перетворити її «якнайскоріше на твердиню СРСР». І голодомор 1932-1933 років був основною частиною геноциду – спроби остаточно розв’язати українське «національне питання».
Дослідники радянської економіки 30-х років ХХ століття одностайні: в роки голоду сталінська імперія мала досить продуктів харчування. Люди гинули не тому, що бракувало продовольчих ресурсів, а тому, що держава розпорядилася ними так, аби частина громадян втратила до них доступ. Мільйони українських хліборобів померли тому, що все вирощене ними збіжжя Сталін за допомогою своїх прибічників (Якіра, Кагановича, Молотова) наказав силоміць забрати.
Історичний факт Голодомору 1932-33 років в Україні визнало близько 70 країн світу; парламенти 10 країн визнали його актом геноциду (США, Канади, Естонії, Аргентини, Австралії, Італії, Угорщини, Литви, Грузії, Польщі).
Жертв голодомору в Україні поминають в багатьох країнах світу. В підтвердження цього влітку в Ізраїлі стартував міжнародний художній проект „Україна пам’ятає – світ признає». Ця акція пройде по 15 країнах світу, включаючи Канаду, Німеччину, США, Іспанію, Чехію, Бельгію, Швейцарію... Акція спрямована не тільки політичним колам, мистецькій еліті, але й широкій громадськості держав, що виступають традиційними партнерами України, підтримують її зовнішньополітичний курс і, у багатьох випадках, відстоюють інтереси нашої держави в світі.
Людмила САЛГАНІК,
начальник відділу
з питань внутрішньої політики, зв’язків з громадськими організаціями та ЗМІ РДА.
