Це дерево стало українським народним символом.
Зі стрункою тополею порівнювали гнучкий дівочий стан і нещасливу дівочу долю. Тополя струнка і красива від ранньої молодості до зрілих літ. Вона уособлює тонку натуру, чутливу до впливу років та оточення: як з роками на тополі з’являється все більше засохлих гілок, так і людину з літами обсідають усе нові й нові проблеми. Про тополю написано багато віршів і пісень. Остання «Біля тополі» присвячена військовим, які загинули за Україну.
Прослухати її можна в Інтернеті.
Чи задумувався хтось над питаннями: «Де взялись на Поділлі італійські тополі, в тому числі у Бершадському районі? Хто їх сюди привіз?».
Треба почати з Потоцького, який побудував у Тульчині палац, що часто називають Подільським Версалем. Повне ім’я його – Станіслав Щенсний Фелікс Потоцький (1752-1805).
У 1772 році, через трагічні події в сім’ї, помирають мати Ганна Єльжбета Потоцька і батько Франц Селезій Потоцький. І двадцятирічний Станіслав Щенсний став господарем великих маєтностей.
У 1775-му він побудував свою резиденцію в Тульчині.
Прибувши туди, вирішив зайнятись тваринництвом, сільським і лісовим господарствами. Лісове він завів першим на Поділлі. Було завезено близько одного мільйона саджанців пірамідальної тополі та інших дерев із Італії. Це описує в своїй книзі Г.О. Геншек («Нариси з історії Польщі», Вінниця, Нова книга, 2009 р.).
А в інструкції для ключового економа, яка є в його біографії, вказувалось, що: «Ключовий економ повинен слідкувати, щоб усі селяни кожних 6 років садили в своїх дворах певну кількість яблунь, груш, вишень, шовковицю, а також біля будинків і в непридатних для землеробства землях, для своїх потреб, верби і тополі». Їх садили на дорогах і на греблях ставків.
Додам, що італійську тополю садили всі його родичі, купуючи їх у Тульчині. І, в тому числі, дядько Вінцентій Потоцький (1740-1825), який отримав за заповітом від діда, київського воєводи гетьмана великого коронного Йосипа (Юзефа) Потоцького (1673-1751) немирівські, ладижинські та бершадські землі. Три його брати отримали спадок в інших місцях.
Але оскільки діти були ще неповнолітні, то землями розпоряджався їхній батько, воєвода Київський Станіслав Потоцький, який помер у 1760 році. Остаточно граф Вінцентій володів цими землями з 1770 р. по домовленості з братами Пйотром, Францішеком та Юзефом.
А граф Вінцентій був закоханий у садівництво. Ось що пише про це Г.О. Геншек у вищезгаданій книзі: «Вінсентій Потоцький цікавився господарюванням, кохався у садівництві. Граф мав гарні розсадники. У всіх його маєтках на Бершадщині і Немирівщині були закладені садки».
Це він посадив знаменитий Немирівський і парк у селі Ковалівці, які збереглися до сьогодні. Він і в Бершаді заклав парк на місці нинішнього міського, з якого залишилось тільки два дуби. У ХІХ ст. називали його парком Потоцького. Мені про це розповів Володимир Стебельський, який довгий час був заступником голови міської ради. Йому про це повідала його бабуся Марія Казимирівна Фім.
Можливо, це Потоцький заклав парк і на Антальці.
Марія Собанська у своїх спогадах писала: на острові було багато дерев, про це свідчать величезні тополі, які збереглись до сьогодні у прибережній зоні. З боку Бершаді їх 45.
А вже при радянській владі хтось ці дерева вирізав, залишивши тільки на берегах італійські тополі і верби. А про посадку нового парку на острові я писав у попередній публікації.
Отже, де є італійські тополі, там були Потоцькі. Дерева ще збереглися трохи на всіх дорогах з Бершаді на Гордіївку, Війтівку, Яланець, Лісниче, П’ятківку, В.Киріївку, біля колишнього цукрового заводу. А скільки їх ще є в нашому районі!
До цього додам: італійські пірамідальні тополі садили ще в першій половині ХІХ ст., а в другій половині ХХ- го – вже менше.
Шкода, що ці дерева зараз у нас не садять. Вони дуже красиві в перші сто років, і їхнє листя виділяє кисень не тільки вдень, а й навіть уночі. А це ж життя.
Олександр ДЬОМІН, учитель ЗОШ №1, краєзнавець.
