Герой нашої розповіді (нині покійний) Василь Гордійович, після отримання травми на шахті в Донбасі, повернувся у рідну Якубівку, одружився, працював їздовим у рільничій бригаді. Був дотепним, кмітливим, користувався авторитетом серед товаришів по роботі. На той час місцевий колгосп об’єднував господарства Михайлівки, Якубівки та Романівки. Головою колгоспу обрали О.Ф. Німчука (з Якубівки). І ось, коли були чергові звітно-виборні збори, частина колгоспників, особливо з Романівки, наполегливо вимагала обрати нового керівника. Збори тривали два дні, тоді з району представили нового голову з Усті. Але, коли він побачив настрій працівників, то відмовився.
Саме в той час Василь Гордійович попросив слова: «Шановні присутні! Теперішній голова побудував собі хату, своїм родичам, кумам, а коли прийде новий керівник, то розпочнеться те саме. А коли ж прийде черга до таких «приймаків», як я?».
На той час його пропозиція відіграла велику роль, і тодішнього голову колгоспу обрали на черговий термін.
Згодом, наш герой отримав ділянку під забудову, посаду завідувача підсобним господарством: крупорушкою та олійнею. З тих пір, аж до пенсії, Василь Гордійович працював на різних посадах, але вже не різноробочим.
Часто односельці чули з його вуст такі слова: «Василь Гордійович не пішак». Було щоб іншим зрозуміло – він є фігурою не рядовою.
