За однією із версій старожилів – забудовуватися воно почало ще до громадянської війни. Адже пісок і глина (звідсіля, мабуть, і назва селища) – основні будівельні матеріали – на місці. Поряд і ліс, і річка, все, що потрібне селянинові.
На відміну від деяких, навіть центральних, сіл
Глинське і тепер має неабияку перспективу. До райцентру – всього декілька кілометрів, а це ймовірність знайти роботу. Є родючі землі, пасовище, залишається тільки, як кажуть, докласти рук, щоб добре жити. От і будуються тут, і хати купляють. Тільки корів утримують щось із сімдесят. Хоч молоді, як і в багатьох тепер селах, зовсім мало, зберігся сільський клуб і навіть апаратура, щоб демонструвати кінофільми. Відчиняє він свої двері, з усього було видно, нечасто, однак дорікнути в цьому завідуючому В.Т. Лисиці аж ніяк не можна. Свої "півставки" він відпрацьовує. Не зекономивши на його скороченні,
сільська рада не тільки не втратила, а й виграла. Адже коли б найняли охоронника, довелося б платити заробітну плату повністю. А тут Василь Терентійович ще й підтримує, наскільки це в його силах, повний порядок. Кажуть, що завідуючий клубом не проти, щоб будь-де підкласти свої плечі у громадській роботі.
В селищі проживають два депутати сільської ради. Усі жителі, яких тут не так вже і багато, і які знають один про одного все, неодмінно здивуються, побачивши обох на знімку. Але хоч по життю вони щось і не поділили, все-таки об'єднує їх загальна справа – депутатські обов'язки. Та і взагалі розповідають, що тутешнє населення відзначається добротою, працьовитістю.
Одна з найболючіших проблем поки що – бездоріжжя, якщо не рахувати упорядковану центральну вулицю. Сільською радою останнім часом на її вирішення вкладено навіть більше грошей, як у
П'ятківці, але так і не видно їй ні кінця, ні краю. Щоправда і тут, як відгукується населення, дещо передали куті меду. Вулицю Котовського, наприклад, через колії, зроблені лісовозами, засипали щебенем грубої фракції, а на те, щоб поверх встелити ще й піском, який тут же, під ногами, вже грошей не вистачило. Тож не так просто навіть вдень пройти тепер по отих камінцях пенсіонерові.
Ще одна з проблем – немає чим добиратися до райцентру. Автобус із П'ятківки як і йде, то переповнений. Давно годилося б, на думку депутатів, почистити річку в селі. А ще було б краще, якби знайшовся інвестор і організував тут ставок. Місцевість до цього аж сама проситься. Та і з землею не було б проблем, бо вона тут якраз сільської ради. Проблемою поки що є і освітлення вулиць. Населення навіть не проти, щоб допомогти її вирішити грішми, але при цьому небезпідставно запитує, чому не шукають і не карають тих, хто у свій час її розікрав.
Одним із депутатських запитів є проблема телефонізації житла учасника бойових дій І.П. Прокопця. Молода пара людей скаржилася, що пора віддавати дитину в дитячий садок у П'ятківку, але як її туди возити і забирати не знають.
Отже, проблеми у тутешніх жителів хоч і є, не настільки вони вже й значні, і їх можна вирішувати. Особливо, якщо врахувати активність місцевого населення, чим відзначається далеко не кожна територіальна громада. Варто лише налагодити співпрацю у цьому плані з лісгоспом, який руйнує дороги лісовозами, з філією ТОВ "Зернопродукт". Бо трудові резерви, взагалі населення, то найцінніший капітал і наше майбутнє.
А щодо бригадних сіл, то вони дійсно бувають різними. Як і люди, які в них проживають.
