Торгівля і виробництво, звичайно, першочергові об’єкти підприємництва. І вже пізніше підприємці взялися за освоєння сфери послуг. Є, наприклад, телеательє. Під два магазини і зал комп’ютерних послуг площі орендуються навіть у сільському будинку культури.
37 підприємців села можна вважати потужними. Тільки магазинів і кіосків 12 чи 13. Цифра не конкретна, бо окремі то відкриваються, то закриваються. А от кафе-барів було п’ять, а зараз – три. Один закрився нібито через конкурентів, інший – через те, що сільська влада втрутилася в його роботу і закрила дискотеку. Аж після виявилося, що доросле населення туди не йде, тому кафе стало магазином.
Потужно розбудовує торговельний центр підприємець В. Косюк, двоповерховий магазин – Б. Охріменко. Про такі відомі підприємства на території сільської ради, як птахокомбінат «Бершадський», ПП «Еліта», ФГ «Новосулківське», мабуть, і розповідати не треба.
На території цієї громади чи не найкраще серед сіл району розвинене м’ясне виробництво – забій худоби, м’ясопереробка. Серед найуспішніших підприємців називають І.Демчука, В.Трохименка, В.Камінського.
Трохименки, до речі, батько і обоє його синів, працюючи підрядом, спільно здійснюють підприємницьку діяльність у різних напрямках. Якщо глава сім’ї займається в основному м’ясопереробкою, то один із синів відгодовує свинопоголів’я.
Зрозуміло, від такої кількості підприємців неабиякі надходження в бюджет. Навіть в умовах нашої надто непростої податкової системи. Якщо у Швеції, наводили приклад у сільській раді, до 85 відсотків цих податків залишається на місці, то вони мають з прибуткового податку лише четверту частину. Тому, навіть маючи такі надходження,
сільська рада, будучи найпотужнішою в районі, на дві третини, а це 1,4 мільйона гривень, є дотаційною. Нібито заробляємо, каже С.Г. Криворука, а фінансів не маємо.
Якщо вже таке село, як
Війтівка, дотаційне, то що вже казати про інші, і вихід з цієї ситуації війтівчани вбачають у проведенні, крім адміністративно-територіальної, ще й податкової реформи. Вони вважають, що в громаді повинно залишатися щонайменше половина надходжень. Розвиток підприємництва, стверджує сільський голова, залежить від багатьох факторів. І на першому плані внутрішня політика держави. То вже на другому територіальне розміщення села – віддаленість його від райцентру і магістралей, а також внутрішня структура громади – наявність підприємств на її території тощо.
Крім того, щоб працювати, у людей має бути стимул до цього. У нашому випадку ми маємо ситуацію, що працювати чесно у багатьох випадках якраз і неможливо. Наприклад, всі знаємо, що через окремих підприємців проходять великі суми коштів, а самі вони чомусь на єдиному податку, сплачуючи в місяць до 200 гривень. Давно не є секретом, ділиться С.Г. Криворука, що велике підприємство – торговельне чи виробниче, може переводити своїх працівників на єдиний податок, сплачуючи таким чином незначні суми податків. В той же час іноді можуть здійснюватися оборудки на значні суми, і держава при цьому дуже багато втрачає.
Несправедливим, кажуть у сільській раді, є і той факт, що не завжди відстежується прибутковий податок (податок підприємств із заробітної плати працівників). Якщо обов’язкові внески, наприклад, у Пенсійний фонд контролюються і за їх прострочення передбачені чималі штрафи, то по прибутковому податку підприємства роками можуть не платити і їм за те може нічого не бути. Бо цей податок не адмініструється. Саме тому найголовнішим фактором розвитку підприємництва є внутрішня політика держави, бажання і намір допомогти людям, щоб вони, в свою чергу, підняли економіку країни. Якщо вже, кажуть у
Війтівці, народні обранці тривалий час не можуть з цим справитися, то хоч би не перешкоджали це зробити народу. Нинішній же період в селі розцінюють, як пору «дикого» ринку, коли виконавча влада просто не в змозі все контролювати. Наприклад, теоретично контроль за ціноутворенням нібито є, а насправді він відсутній.
Згадали у
Війтівці ще і «кримінальний», як вони його назвали, перерозподіл власності. І навіть наводили приклад, як окремі підприємливі люди за лічені роки зуміли отримати таку власність, яку десятками років наживала ціла громада. От і має місце певна соціальна напруга, негатив. Адже є серед населення чимало таких, які навіть на себе, на сім’ю неспроможні заробити.
В той же час багато війтівчан працюють на відхідництві, у великих містах.
Тож держава повинна не заважати розвитку підприємництва, а створити умови для його успішного розвитку.
Все це не має нічого спільного з так званим «диким» капіталізмом, якийсь чомусь у нас домінував останні роки.
Павло КУШПЕЛА.
