Для таких життя заставляє нагадати ще одну приказку: якби було б все одно, то ми ходили б через вікно, але ж чомусь шукаємо двері.
Вся біда в тому, що чимало хто з пасажирів в очікуванні автобуса, як не покупки перепаковує, то вважає за необхідне ще й підкріпитися перед дорогою. А ще – відпочити, присівши. Ось тут все і починається. Якщо для таких це дійсно трапеза на ходу, чого ніхто не може заборонити, то для оточення – а це не тільки редакція, а й житлові будинки, починається справжнє лихо. Так як присісти нема на чому, туляться, хто де вмоститься, ламаючи паркан біля приміщення редакції (на знімку). А через те, що урни для сміття поблизу немає, територію прибирай не прибирай, а у базарні дні часто доводиться починати все спочатку. Буває, що у прибиральниці редакції після такого «фуршету» роботи навколо приміщення не менше, ніж у будь-якого двірника в місті.
А після обіду, як на лихо, комусь ще й обов’язково, щоб не ризикувати перед дорогою, захочеться, вибачте, ще й природну потребу справити. А тут вже, самі знаєте, іноді не буває так, як думаєте, а так, як станеться.
Молодше покоління якось ще знаходить вихід із таких ситуацій, а що робити старій бабці чи дідусеві, у яких вже і організм може бути менш надійним, та ще й у райцентpi бувають від випадку до випадку – де вже там, щоб правильно зорієнтуватися у настільки екстремальній ситуації. Тоді, мабуть, такі думають про себе: чому бути, тому не минути, і, впевнившись у перехожих, це у кращому випадку, що спеціально відведеного місця для цього вдень з вогнем, як кажуть, не знайдеш, вкотре оглянувшись взад-вперед, змушені... рятувати свій організм, самі знаєте як, і більше не оглядаються. А тут ще й біля районного суду, що через дорогу, така ж ситуація, особливо коли домагаються правди діти війни. Дехто з них теж шукає справити природну потребу біля редакції.
Тож сусіди недаремно, мабуть, остерігаються, що пізньої осені, з темрявою, ситуація може ще більше погіршитися. Тоді хоч з хати не виходь.
У цьому місці колись була зупинка міського транспорту, тож хоч присісти тоді пасажирам було на чому. Зупинка є і тепер, але так як навколо неї тоді постійно мала місце кричуща антисанітарія і прибиралася від випадку до випадку, влада міста, мабуть, не знайшла кращого виходу, як позбутися цієї зупинки взагалі і передати місце під будівництво точки для підприємництва.
Якщо і далі підемо цим шляхом, не солодко доводитиметься не тільки гостям міста, а і його жителям, причому, не тільки тим, які мешкають по сусідству з редакцією.
Невже так нічого кращого і не придумають сумісно міська влада, керівники автопарку, комунгоспу, щоб раз і назавжди покласти край такому неподобству?
