– Питаєте, про що написати? А ви напишіть, що роботи немає у нашій Романівці. От і спивається дехто від безвиході замість того, щоб, будучи ще при здоров'ї, працездатного віку, бути комусь корисним, у тому числі і собі, і державі. А ще напишіть, що навчальний рік розпочався, а шкільний автобус не заїхав до нас за школярами, бо нібито не було бензину чи коштів, щоб його заправити. Так і потопали через поля пішки. А дорога від бригадної Романівки до Михайлівки для них не така вже і близька.
Та і взагалі про якусь перспективу у Романівці, здається, годі вже і мову вести, адже у цьому році жодного першокласника. Торік їх хоч троє було. А щодо народжуваності, то приблизно такого віку, як Ангеліночка, у селі є ще двоє дітей.
Футболку, з іронією розповідав один із відпочиваючих, якось подарували, тож так і вистачило її на все літо. У нашому селі дехто з нетерпінням чекає виборів, коли знову почнуть щось дарувати.
Тільки напишіть, щоб на цей раз подарували вже штани. А ще непогано було б, щоб «підкинули» щось із теплішого, наприклад, валянки. На калоші до них ми вже самі якось «нашкрябаємо».
Проте у ході подальшої розмови виявилося, що обидва співрозмовники не настільки вже і безробітні. Станіслав був на заробітках у Києві. А як народилася донечка, повернувся в село і влаштувався механізатором до фермера. Нехай і тимчасова, а все ж робота. А от у Олександра інші погляди на вирішення проблеми.
Маючи медичну освіту, працював за фахом у Михайлівській лікарні, але звільнився. За тисячу гривень заробітної плати йому надокучило з Романівки у Михайлівку щодня ходити. Причому він не проти, щоб працювати за спеціальністю і далі, тільки не за низьку заробітну плату. Тож знову, як у нас кажуть, «нагострив лижі», щоб податися на роботу в обласну лікарню, де колись працював.
Держава у нас нібито шукає шляхи вирішення кадрової проблеми з медперсоналом для сільської місцевості, а фахівці, виявляється, у деяких селах є, тільки нікому, чомусь, їх зацікавити, щоб вони там залишалися і надалі.
Як тільки в одного із співрозмовників задзвонив телефон, він, схопивши його в руки, навіть не попрямував, а побіг. Та то (одразу ж внесли ясність у таку його поведінку співрозмовники) ще одна романівська проблема: так у нас всі шукають зону, покриття мобільного зв'язку. І показали вниз, де з телефоном у руці попід електроопори бігала ще одна людина.
У селі вже навіть усі вивчили, з якого саме місця можна вийти на зв'язок, а вежі мобільного зв'язку так і не можуть дочекатися. Навіть сім'ю тут не так просто завести, скаржився Олександр, бо навколо тільки пенсіонери, от і збирається світ за очі від рідного обійстя.
І оте «А ви напишіть» повторялося ще не раз. От і написав. Підсумовуючи ж почуте тут у цілому, варто зазначити: місцева влада робить що тільки може, щоб хоч якось полегшити участь жителів таких сіл. Не залишається осторонь їхніх проблем і районна влада. От тільки не запізнитися б із вирішенням загальнодержавних. Буде дуже шкода, якщо таке село, як Романівка, зникне з карти району.
Павло КУШПЕЛА.
