На знімку: отримати тонну зерна (5 цнт пшениці, 3 – ячменю і 2 цнт кукурудзи) за зданий в оренду пай Л.П. Забіяки приїхали її син В.О. Забіяка та онук Андрій, які висловили свою вдячність керівнику ТОВ «Удич» М.І. Басу (справа) і завтоком Н.В. Шевчук.
Завантажуємо людей будь-якою роботою, яка навіть могла б зачекати, щоб тільки вони щось заробили
– Цього не було і не буде, бо селянину ніколи не було легко. Ми вже звикли до труднощів, тож і нинішні переборемо. Досвід роботи членів нашого товариства якраз це підтверджує – саме завдяки їхній наполегливості, вмілому вибору нашої стратегії і тактики в кожний конкретний рік і період нам вдається досягати непоганих результатів господарювання.
Минулий рік був досить вдалим і врожайним, але криза суттєво вдарила по господарству, і ми отримали менше прибутку, ніж очікували. Нинішнього року врожайність ранньої групи зернових дещо нижча, хоч кукурудза, соняшник та інші культури вродили не гірше.
Ми не поспішаємо продавати зерно – реалізували його десь 15 відсотків, в надії, що ціна на нього підніметься. Вал зерна ранньої групи становить у нас 3,7 тис.
тонн, будемо мати десь 1,5 тис. й кукурудзи. Збір цієї культури ще продовжуємо, бо просушуємо її у себе на току по 25-30 тонн за зміну, спалюючи тюковану солому в спеціальній установці. Завдяки цьому економимо чимало коштів, адже доводиться рахувати кожну копійку.
А в цілому, криза нас всіх повинна навчити, ми повинні вийти з неї з іншими думками й підходами, з іншим баченням сучасного життя і господарювання.
– Тож нинішній рік завершите також з прибутком?
– Думаю, що так, хоч про конкретні цифри говорити ще зарано.
– ТОВ «Удич» орендує 2,2 тис. га землі, в ньому працює до 80 чоловік. Їх кількість не скоротили?
– Ні, кількість робочих місць ми не скоротили, хоч розуміємо, що при нинішній механізації їх забагато. Це, до речі, головна причина, що середньомісячна заробітна плата у нас десь 1 тис. грн.
Хоч і прагнемо поєднувати виконання робіт – наприклад, водій, який вивіз насіння в поле, зараз вже не сидить півдня в кабіні автомобіля, а працює на сівалці. Завантажуємо людей будь-якою роботою, яка навіть могла б зачекати, щоб тільки вони щось заробили. Це заїжджим інвесторам легше – вони не займаються тваринництвом, беруть в оренду тільки землю і, залишивши декілька механізаторів, мають непогані прибутки. А взагалі то, держава, проводячи реформування села, мала б передбачити скорочення тут робочих місць і продумати зайнятість його населення.
– Ви сказали, що продали небагато зерна. А за рахунок чого формуєте щомісячний фонд заробітної плати, сплачуєте податки і поточні платежі?
– Нас виручає тваринництво, особливо свинарство.
Маємо 1200 голів свиней, відгодівлю яких здійснюємо за новими технологіями. Є 350 голів ВРХ, з яких 110 корів.
На жаль, молоко закуповують у нас заводи по низьких цінах, що не робить його виробництво прибутковим.
Крім того, ще ніяк не можемо позбутися у наших корів захворюваності, хоч і виконуємо всі рекомендації ветеринарної служби. Тож не виключена можливість заміни поголів’я ВРХ на розширене свинопоголів’я, щоб не скорочувати робочі місця. Я вважаю, що без тваринництва будь-якому сільгосппідприємству не обійтись.
– В розмові Ви неодноразово зазначили, що сільгоспвиробник залишився наодинці зі своїми проблемами, а державні мужі не поспішають йому на допомогу.
– Саме так. Державне регулювання цін на промислову і сільгосппродукцію майже не відчувається, або ж проводиться не в інтересах сільгоспвиробників. А саме держава має встановити прогнозовані правила гри. Невже дочекаємося, що всю сільгосппродукцію завозитимемо із-за кордону, причому, малоякісну. Як можна господарювати, якщо ми, керівники, не знаємо, що буде з ціною на пшеницю через місяць, півроку. От і наживаються на нас всілякі посередники і перекупники.
І ще. Я вважаю, що нам не треба вирощувати по 100 цнт пшениці з гектара чи інших культур, вносячи дуже багато мінеральних добрив та гербіцидів. Хай будуть їх врожаї у два рази менші, зате продукція – екологічно чистою. Тоді й на Захід її можна продавати по високих цінах. Але про це знову має подбати держава.
– Ви чотири десятиліття працюєте керівником різного рівня. Коли було працювати легше?
– З людьми завжди працювати непросто, особливо в сільському господарстві.
Але зараз, вважаю, легше, бо нероби відійшли, а залишилися люди, які хочуть і вміють працювати, дорожать своїм робочим місцем.
– Кого б відзначили серед найкращих працівників?
– Насамперед, головного інженера Ю.П. Году та головного бухгалтера В.І. Янка, керівників виробничих підрозділів – завідуючу свинофермою Б.Є. Татарчук, завфермою і током №2 П.О. Гаврилюк, завтоком №1 Н.В. Шевчук.
Відзначити хочу і механізаторів В.П. Куклича, О.П. Забіяку, М.В. Дзіся, О.М. Желізняка, свинарку Н.В. Забіяку, портрет якої занесено на районну Дошку пошани, та багатьох інших.
Я вдячний всім людям за працю – вони вірять у мене, а я – в них. Тож криза нас не лякає.
– Дякую за розмову.
Павло БАЙДАЛЮК.
