На знімку: директор ТОВ «Агрофірма «Джулинка» Микола Федорович Хливнюк обговорює хід збирання кукурудзи з комбайнером Іваном Олександровичем Печеним (праворуч), який працює напару з сином Олександром
– А ми і в цьому році зможемо їх у жовтні завершити, якщо тільки на заваді не стануть якісь природні негаразди, – почав він розмову.
А на оті негаразди нинішній рік для джулинчан дійсно виявився багатим. Вологи не вистачало ні весною, коли вона потрібна вкрай, ні восени, коли настала пора сіяти озимі. Як вже тут не повести мову про хліборобську вдачу, везіння.
– Спробуй чогось досягти, коли на додачу до всього ще й природа ставить підніжки. А коли прийшла пора копати цукрові буряки, хлопці з найнятою технікою навіть відмовилися те робити, поки не піде дощ,– розповідав Микола Федорович.
Але хоч і позначилися такі її «вибрики» на врожаєві, все ж показники, особливо по зернових, виявилися у півтора рази кращі, ніж торік. Кукурудза, яку вирощували на 380 гектарах, повинна видати не менше, як по 80 центнерів з кожного.
Здавалося б, справи йдуть так, як і повинно бути. Але керівника господарства хвилює, що на дослідних ділянках під качанисту внесли трохи більше мінеральних добрив, і різниця по врожайності стала досить суттєвою. От тільки за що мали купити оті мінеральні добрива, щоб по стільки ж внести на товарних посівах?
Подібний приклад можна навести і по соняшнику, стверджував Микола Федорович.
Але, незважаючи ні на що, у Джулинці таки ризикнули і на 800 гектарах посіяли озиму пшеницю, а після того, як пішов дощ, взялися досівати ще й озимий ячмінь, щоб усе було, як планували.
Щодо збирання кукурудзи, то справлялися власними силами. Коли мова зайшла про організацію робіт осіннього комплексу, Микола Федорович наголошував, що у всьому не тільки його заслуга. Він називав тих, на кому сьогодні тримається рільництво. Це такі механізатори, як Олексій Головко і Іван Печений, Юрій Леочко і Олексій Хворостяний та інші. Від механізаторів теж залежить хліборобська удача.
Що можна сказати про тваринництво? У свій час М.Ф. Хливнюк був навіть позаштатним радником у трьох міністрів сільського господарства. Але такого, щоб свинина була дешевшою від яловичини, він не пригадує, тому не перестає дивуватися. Адже бичка «пошли» пастися, і вже буде м’ясо, а щоб мати центнер свинини, треба згодувати тонну зерна, яке тепер коштує недешево.
Але цій галузі він так і не зрадив, як інші – у господарстві до тисячі голів свиней, чимале поголів’я ВРХ.
Здавалося б, підтримувати б такі господарства, але тут парадокс. З керівників, які давно збули худобу, ніхто за поголів’я вже і не питає. Інша справа, як допустить це зменшення той, у кого воно є. Але М.Ф. Хливнюк, за його словами, готовий на все, щоб зберегти його, а людям – роботу.
Він переконаний, що і сільськогосподарському виробництву, як і всякому іншому, має бути економічне обґрунтування. А поки що виходить чомусь все навпаки. Мито на зерно, наприклад, зняли, а підняти ціну на нього чомусь «забули», от і потерпає селянин. Або ж зростають ціни на пальне, добрива, електро - енергію, і всі мотивують це тим, що їх виробництво повинно бути рентабельним.
Чому ж тоді ніхто не нагадає, що і сільськогосподарське повинно бути таким?
Щоправда, Микола Федорович визнає, що ситуація у сільськогосподарському виробництві завжди була складною, але раніше все-таки розуміли, що воно є основою держави. Тепер же про це ніби забули, хоч рано чи пізно доведеться про це згадати.
Адже, коли буде таким, як треба, сільськогосподарське виробництво, вирішуватимуться і всі інші державної ваги питання.
М.Ф. Хливнюк, звичайно, не допустить, щоб рік був збитковим. Але тупцювати на місці село, на його думку, перестане тільки тоді, як вирішуватимуться усі проблеми на рівні держави. При цьому він навів приклад з виробництвом цукросировини. Невже для держави не вигідніше було б встановити на неї відповідну ціну і тим самим забезпечити сировинну базу біля цукрових заводів, ніж звозити її, як це робиться тепер, з інших областей?
Чимало цікавих думок довелося почути того дня від цього досвідченого керівника, який відзначатиме в неділю свій черговий день народження. Тільки з цього можна було зробити висновок: не обминула таки його хліборобська удача, якщо настільки переймається він сільським господарством. Нехай же ще надовго вистачить йому здоров’я й терпіння не зраджувати хліборобському ремеслу.
Павло КУШПЕЛА
