Насправді ж виявилося, що на відміну від прийомів в інших громадах, цих людей хвилюють не лише сільські, а й загальнодержавні проблеми.
Хто з доярок, наприклад, не образився б, відпрацювавши на фермі три з половиною десятиліття і отримавши пенсію, яка тільки на гривню перевищує тисячу гривень? І це тоді, як у декого (а в селах все на виду), хто працював менше, її сума значно вища. Чи може неосвітлені вулиці, через що у власну хвіртку, повертаючись пізно з роботи, важко потрапити, не проблема? Можна було зрозуміти і скарги тих, хто для того, щоб відсудити виплати їм як «дітям війни», «вивозив» (висловлюючись їхньою термінологією), мало не останню копійку адвокатам за оформлення документів, а в результаті нічого з усього того не вийшло. Люди ніяк не можуть зрозуміти, чому у правовій державі не виконуються рішення суду. Ця проблема підсилюється ще й тим, що приблизно половина людей, хто має право на такі виплати, оформивши позовні заяви в суди першими, їх вже отримала, інша ж половина – ні. Де ж справедливість?
Не зовсім зрозумілим є для людей рішення про підвищення мінімального розміру пенсій. Адже виходить, що тим, хто менше працював, ще й пенсії підвищують, ніби преміюючи за те, а людям, які трудилися багато років, її не підвищують. Чому?
Скаржилися у цій громаді і на те, що не ремонтуються дороги. Та на те й організовуються такі прийоми в селах, щоб фахівці вели відповідну роз’яснювальну роботу, по можливості впливали на вирішення проблем.
Наприклад, скаргу щодо пенсійного забезпечення однієї з доярок, з метою перевірки правильності її нарахування, було взято на контроль і про результати повідомлять.
Було також роз’яснено, що за незначне підвищення пенсій дехто помилково вважає їх індексацію.
Щодо освітлення вулиць, то ліхтарі для цього в селі вже придбали, тому є надія, що доведуть справу до кінця. Було також роз’яснено, що не варто остаточно втрачати надію щодо виплат за рішенням судів «дітям війни», хто їх ще не отримав.
А от щодо ремонту доріг, то було зроблено зауваження, що певні кошти на це у сільській раді є, та й місцеве товариство не проти, щоб допомогти, тож невже треба було чекати аж приїзду голови райдержадміністрації, щоб зрушити цю проблему з місця? Гарним прикладом того, що навіть у пору безгрошів’я можна щось робити, є тирлівська школа. У цьому році від центральної вулиці її огороджено гарним металевим парканом, залито відмостку.
У дитячому садочку, який відвідали, після зауважень у свій час влади теж можна було спостерігати позитивні зміни. Немає грошей – допомагають батьки дітей.
Проблему автобусного сполучення, після втручання влади, було вирішено за сприяння місцевого інвестора, який придбав автобус.
Можна було б у Тирлівці вирішити і проблему із забезпеченням дровами, якби організували розчистку лісосмуг, які давно не бачили сокири.
На жаль, під час прийому було зроблено зауваження, що окремі жителі самі собі створюють проблеми і звинувачують у їх виникненні владу.
Наприклад, одна з жінок скаржилася, що коли посеред ночі у неї підвищився тиск, їй нібито не знайшлося кому надати допомогу. Тому її повезли, найнявши машину, до однієї з дочок за багато кілометрів. Цій жінці було роз’яснено, що якби вона зателефонувала за номером 103, допомогу їй надала б «швидка допомога» на місці. Було також роз’яснено, що з метою наближення медицини до людей, уже у жовтні центри швидкої медичної допомоги відкриваються в Усті та Шляховій.
Практика взагалі доводить, що як тільки хоч щось робити, у селах обов’язково залишається слід. У Тирлівці, наприклад, давно могли б позбутися тваринництва, але директор господарства А.Г. Христич, поставивши за мету зберегти галузь, домігся свого, та ще й має намір розвивати. У цьому році обсіялися, ввели в дію нову зерносушарку продуктивністю 250 тонн на добу, яка обслуговуватиме чотири господарства.
От і зберегли у такому невеликому селі більше восьмидесяти робочих місць. А якби його не було?
У дитячому садку, проти минулого року побільшало дітей і далі їх буде ще більше. А якби в селі не було роботи, то могло б не бути вже і дитячого садка.
Щодо інших проблем громади, то з реформами бізнес у цей час не завжди їх враховує. Наприклад, багатотонні автомобілі, які вивозять урожай навіть з інших районів, рухаючись напростець, через Тирлівку, руйнують дороги села. Бізнесмени при цьому мають виручку, а населення потерпає від незручностей. Тож резерви, щоб змінити ситуацію, є.
О.Ф. Снігур відзначив, що тільки об’єднавши зусилля влади і бізнесу можна багато зробити в інтересах людей. У Тирлівці, хоч і не тими ще темпами, як хотілося б, це робиться. Субвенції на вирішення проблем ідуть, виконується і бюджет сільською радою. Але зростають і видатки. Проте ресурси для вирішення проблем є. Основним завданням, щоб рухатися вперед, є їх пошуки. Щодо влади, то вона завжди допомагатиме громадам, які хочуть і самі робитимуть спроби розвиватися.
