Та світ не без добрих людей. В цьому я маю можливість переконатись при зустрічах з моїми колегами, з колишніми моїми учнями.
Особливо вдячна за повагу моїм землякам з села Тирлівки, за їхню пам’ять, за співчуття. Могила на колгоспному полі за селом – то мій архів, моя біографія, моє розстріляне дитинство. Там лежать одинадцять осіб моєї родини: десять з них розстріляли поліцаї й фашисти, один помер від серцевого нападу. Ця болюча пам’ять не згасне до кінця мого життя. Мене врятували від смерті матері-українки. П’ять з них отримали звання «Праведниця світу».
В день свята незалежності України в центрі нашого міста я зустрілась з моїми земляками. Я вдячна їм за добру пам’ять про мене, про мою родину. Вдячна за те, що відвідують і доглядають могилу, в якій лежить моя старша сестричка Ліза.
Тирлівка завжди була інтернаціональною, не па - м’ятаю, щоб хтось образив моє національне походження.
Підійшов до мене молодий симпатичний чоловік, гарно привітався, відрекомендував себе: Касумов Рафіїл Беюкага-огли. Його дружина – Ірина Петрівна – онучка моєї рятівниці. Цікавим було спілкування з майстринею-вишивальницею Марією Феодосіївною Христич. Свою любов до краси та праці вона продемонструвала на виставці своїх робіт: килимів, рушників, картин.
Поруч з людьми свого села були керівник господарства «Обрій» Анатолій Григорович Христич та його дружина Тетяна Василівна. Тирлівчани схвально відгукуються про свого керівника. Люди отримали хорошу платню за орендовані паї. Громадою керує сільський голова Дарія Парфенівна Карман. Ця жінка дбає про людей, про село, скромна, не бажає, щоб про неї писали оди.
Я схиляю свою голову перед цими людьми за те, що вони не забувають про братську могилу моєї родини. Висловлюю велику вдячність директору школи Юлії Матвіївні Марущак, вчителям Ларисі Леонідівні Оржехівській, Ользі Андріївні Сторожук, учням, які дбають, щоб могила не заростала бур’янами.
Вдячна також Олександру Миколайовичу Кулішу, який допоміг мені оформити таблицю на пам’ятнику.
Отже, друзі пізнаються в біді. Тому я прошу Всевишнього берегти таких людей, щоб вони не знали горя, жили в добрі та злагоді.
Юлія ПЕНЗЮР, громадський кореспондент.
