Скільки в ній спогадів, мрій, радості, смутку, світлої печалі! Зустріч із друзями, з якими колись давно, чотири десятки літ тому, світанкова зоря покликала у незвідані далі, у складну самостійну життєву дорогу, тернисте і непросте доросле життя.
Роки минають швидко і непомітно, а школа ніби молодіє, бо тут навічно оселилася неповторна учнівська душа, тут панує дитинство, юність.
Кожен із нас побував у цій країні лише один раз. А сьогодні ми, 33 колишніх учні Михайлівської середньої школи, повернулися у своє минуле, у дитинство. Радо і привітно зустріла школа своїх випускників. Ми послухали розповіді про сучасні шкільні справи, відвідали музей Родіона Скалецького, пройшлися знайомими коридорами, побували у своєму класі, сиділи за шкільними партами. Кожен із присутніх згадав той час, коли 50 років тому наші батьки привели нас сюди, де ми вперше переступили поріг школи, що поріднила нас своїм теплом, світлом, знаннями, друзями.
Тут ми навчалися, ставали на ноги, звідси стежки від рідного батьківського порогу пролягли в усі куточки – близькі і далекі, кожен знайшов своє місце під сонцем.
Сьогодні, в день зустрічі, пролунав шкільний дзвінок на наш життєвий урок. Ми знову у школі, зі своїми учителями: Галиною Тихонівною Кулик, нашим класним керівником, учителем німецької мови; Катериною Артемівною Мішковою, учителем хімії; Ганною Аксентівною Шикір, колишнім директором школи; Євгенією Павлівною Бобик, учителем математики. Ці мудрі люди впевнено вели нас шкільними лабіринтами до вершин пізнання.
За традицією, директор школи Любов Никифорівна Осичнюк зробила перекличку. Ми повернулися у спогади, згадали батьківський дім, знайоме подвір’я, родинне гніздечко. Це наш рідний край, наша мала батьківщина. Всі полинули у дитинство. Перед нами постали перші літери, перші слова, мелодійний дзвінок, голос першої учительки і старі фотографії...
Сьогодні нам майже все зрозуміло. Тому, дорогі мої однокласники, бережімо кожну мить життя, цінуймо все те, що подарувала нам доля, гордімося найменшими успіхами, наполегливо долаймо труднощі, дорожімо своїм оточенням, бо все це забезпечує нам відчуття радості і щастя.
На превеликий жаль, не всім нашим однокласникам пощастило бути разом із нами. Життя розпорядилося по-своєму...
Пройшли роки, час змінив обличчя Землі, торкнувся крилом людини, залишив свій відбиток і на нас з вами.
Та, наперекір всьому, в цей святковий день нам звідусіль світив далеким вогником спогад про дитинство!
Залишають роки пам’ять на чолі, Час нестримно в очі загляда, А для тебе, ШКОЛО, учні ми твої, А для нас ти, ШКОЛО, вічно молода!
Ніна МАРУЩАК (МЕЛЬНИК), випускниця Михайлівської середньої школи 1973 року.
