І так співпало, що цю тему не раз мав намір порушити і сам, щоб хоч привернути увагу до вирішення цієї, на перший погляд, простої і водночас дуже складної проблеми. Адже села нині ніби в собачій окупації. Але чомусь дожилися ми вже до того, що керівники громад аж ніяк не беруть на себе відповідальність за відстріл бродячих тварин, як це робилося раніше, бо їх охороняє закон.
У попередній публікації наводяться статистичні дані, що у Києві їх нараховується нібито одинадцять тисяч. Висловлю припущення, що при нинішній міграції населення у столиці навіть людей не так просто перерахувати, де вже там мову вести про собак. Їх вже й у селах не перелічити.
У Михайлівці, наприклад, вони бігають цілими зграями. У пошуках їжі часто бувають агресивними, нападають на домашніх тварин – кіз, витягають із кліток кролів, крадуть із господарств птицю. І подібне, мабуть, коїться не тільки у нашому селі.
Безпритульні собаки, коти, безумовно, були і раніше, але тоді вони мали, здебільшого, іншу «прописку» – біля ферм, тракторних бригад. Не стало таких ферм і бригад, якими вони були колись, от бездомні тварини і змушені кочувати поближче до людей, тобто у села. Ні для кого вже не секрет, що неабияка загроза від них і населенню, особливо дітям, які часто пішки ідуть до школи та повертаються додому.
Звичайно, чимала в тому і наша, людей, вина. Адже не секрет, що як тільки собака чи кіт комусь нашкодить, одразу ж намагаються відвезти їх подалі від дому. І куди б ви думали? Склалося чомусь так, що найчастіше везуть до Флоринського залізничного переїзду. Я б вже навіть назвав це місце 101-м кілометром – так колись називали місця проживання певної категорії населення, яке не мало права на прописку у містах. Саме у цьому місці тварини з різних сіл заново групуються у зграї і, вирушаючи у пошуках їжі, знову можуть таїти небезпеку, переносити збудників хвороб.
Буває, що знаходять собі і нові притулки: поблизу шкіл, лікарень, дитячих садків, де їх підгодовують.
На жаль, питання боротьби з бродячими тваринами на сьогодні залишається відкритим, хоч усі знаємо, що повести боротьбу з ними потрібно вкрай. Невже недостатньо того, що у районній лікарні реєструються десятки випадків потерпілих від їхніх укусів? Невже хоча б цього замало, щоб, нарешті, на повний голос повести мову про шляхи вирішення проблеми? А скільки жахіть ми дізнаємося із засобів масової інформації про бродячих собак? Невже варто чекати, поки щось жахливе не станеться у нашому районі? А тих господарів, які утримують собак на подвір'ях, теж потрібно зобов'язати робити це так, щоб пси не могли завдати шкоди оточуючим.
Микола РУДИК, член НСЖУ, с. Михайлівка.
