Разом із цим у вас з’являться певні асоціації та відчуття: хтось згадає бабусину усмішку та її золоті руки, які так старалися приготувати для вас смаколики, інший подумки повернеться в дитинство до цікавих пригод, а третій просто уявить себе в рідній домівці, де зростав…
Ви відчуєте це тепло та неповторний затишок, який не зрівняється ні з чим на світі!
Джулинка прекрасна завжди. Це край, де влітку під променями сонця повітря наповнюється ароматом запашних трав, а навколо кружляє тополиний пух, восени вулиці осипає золото дерев, взимку все вкривають гори снігового срібла, а навесні все оживає та квітне, прокидається від зимового сну та починає нове життя.
Цю красу я ні на що не проміняю.
Згідно з народними переказами, село існує дуже давно.
Дослідник минувшини Поділля священик Євфимій Сіцінський писав про сторожові пости проти набігів татар за 20 верст від колишньої фортеці, на місці якої тепер розташувалося село Хащувате.
На його землях збереглося дуже багато валів і курганів. Кажуть, що свою назву Джулинка одержала від тюркського слова «джуя», що означає «сміливий»; так татари називали місцевих хоробрих сторожових козаків.
Спочатку поселення називали Джулинки – так, як Ставки, Берізки. Назва Джулинка, як писав педагог-історик Михайло Тхорук, з’явилася у той час, коли прокладали вузькоколійну залізницю Вінниця-Гайворон у кінці ХІХ століття. Тоді на фасаді приміщення станції встановили вивіску «Джулинка».
І хай моє село не таке відоме світові, як деякі інші населені пункти, проте я пишаюся, що народилася тут і жила.
Щиро вірю у майбутнє своєї рідної Джулинки, її гарних і працьовитих людей!
Людмила РУДЕНКО, студентка першого курсу факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Я. Франка.
