З глибинних джерел пам’яті

  • Подобається0Не подобається
  • 29 Грудня 2017, 09:00

Тату, я не пам’ятаю твого обличчя, не знаю, яким ти був у своєму такому короткому житті, бо не ворожа, а своя, «совєтська» куля обірвала життя в повному розквіті сил – у 29 років.

Ти не повів мене за руку в перший клас, не годував, навіть сухариком, у голодні 1946-47 роки, не захищав від дитячих образ і не благословляв у велику життєву дорогу.

Ти гнив у чужій землі під румунськими Яссами. І не знаю, чи хоч хтось колись нагорнув горбочок на твоїй могилі, положив хоч пучечок польових квітів. Дивишся ти на мене з однієї-єдиної фотографії в солдатській формі, в кашкеті з червоною зіркою… У нас, на твоїй рідній землі, на післявеликодні проводи з’їжджаються, злітаються, йдуть пішки до священного місця – цвинтаря, щоб пом’янути рідних і близьких.

А там, де вже давно зогнили твої кісточки, ніхто навіть не помолився за твою душу. Ти – чужак у чужій землі ось уже 73 роки. І, мабуть, вважають сьогодні вас завойовниками, а не визволителями, бо історія в різні часи сприймається порізному.

Про одне коло пекла, через яке ти пройшов, я не можу мовчати.

…Чомусь чим старшою стає людина, тим більше вилазять десь із глибоких закапелків пам’яті саме роки дитинства і нужди. Гарне в пам’яті чомусь швидко зникає, а розлука і біль починають так ятрити душу, що ніби ще раз переживаєш та бачиш наяву давно забуте. Пам’ять просить залишити згадку майбутнім поколінням. Для аналізу. Для самооцінки.

Як я заздрила своїй сусідці Марусі Чорненькій, що її тато прийшов живим додому, аж із самого Берліна привіз їй подарунки. Дивилася на шовкові відрізи матерії, на стрічки, які він привіз заплітати доньці у коси. Мама купила у них матерії мені на фартушок, а тітка Варвара дала шматочок стрічки.

Мені вже вісімдесят років, але цей візерунок на матерії і стрічці в моїх очах зберігається й досі. Я заздрила і своїм однокласникам, у кого були батьки. А в мене його не було.

Як мені хотілося прихилитися до його міцного плеча, відчути лагідний дотик рук на моїй голівці. Тікала на город і плакала, щоб ніхто не бачив.

Але… не я одна плакала – майже півкласу були сиротами. Пам’ятаю одне: тато перед другим від’їздом на фронт наказав мамі, щоб дала мені можливість вчитися. І я вчилася: писала вказівним пальцем у повітрі букви та цифри (перо прив’язували ниткою до палички, чорнило носили в невиливайці в торбині й дуже економили, бо все було дорогим). Книжок не було – запам’ятовували усно. А ще нам, дітям-сиротам, давали т.зв. гарячі сніданки: синя, як пупець, бурда, в якій доганяли одна одну ячмінні крупинки. Але це були «смаколики» голодних 1946-47 років.

… До образу тата все частіше й частіше звертаюсь тому, що й зараз наші вже внуки гинуть на фронті з ненаситним та підлим ворогом, залишаючи сирітками своїх діточок.

Хочу, щоб мої односельчани не забули ще однієї історії, окрім похорону дівочої коси (розповідь про це друкувалася в нашій газеті).

… На початку війни десятки (а то й сотні) тисяч наших солдат попали в оточення під Уманню, у т. зв. Уманський котел. Там був і мій тато. У війну безпровідне жіноче радіо спрацьовувало краще, ніж сьогоднішній Інтернет. Хтось переказав у Яланець, що в таборі військовополонених є одинадцять яланчан. Усіх не знаю, але один із них – Горбачевський (Буринь) жив і працював у млині. Хтось із них – Василь (чи батько, чи син). Він мав віз, а моя мама – коней (їх ховали у прядиво або у кущі бузини від нашого сусіда Федя). Спарувалися і рушили в Умань рятувати односельчан. Добре пам’ятаю, як мама пекла дуже великий хліб у формах, а в кожну хлібину (тісто) втикала по солдатській баклажці з самогоном. У підводі з дощок зробили подвійне дно, між ними сховали зацукрений мед (тато мав чималу пасіку). Звичайно, мали і німецькі марки.

Добилися аудієнції у самого начальника табору. Коли мама на його очах розламала хлібину і звідти витягла флягу зі шнапсом, всі німці дружно розсміялися і дивувалися з винахідливості жінки-українки.

Прицмокували і над медом.

Не знаю, чи то подарунки посмакували коменданту, чи, може, щось таки людське йокнуло в його душі, але маму допустили до першої дротяної огорожі (всього їх було три).

Перед її очима постав жах: у ямах, в болоті, в землі борсалися, копошилися, як мурахи, тисячі наших воїнів – худющих, обірваних, у самих гімнастерках (була рання осінь), в очах – надія на порятунок. Надворі моросила мжичка. Конвой зачитував прізвища, імена і по-батькові, а вся маса кричала: «Я!».

Після чого всі кинулись на колючий дріт, який тут же повалився. Тоді автоматник дав чергу над їхніми головами, а німці нагаями загнали всіх знову в ями.

На другий день мама з дядьком Буриньом (по-вуличному) знову пішли до коменданта. Він дозволив зачитувати прізвище й ім’я, а по-батькові треба було самому назватись. Тут уже ніхто не обмане.

Таким чином із тисяч було звільнено всіх одинадцять яланчан, в тому числі батькового найкращого друга Івана Герегу, це по-вуличному, прізвища, на жаль, не знаю. Не знаю й інших звільнених із полону. Думаю, що нащадки щось-таки чули про їхнє визволення з Уманського котла (до речі, про Уманський котел написав книгу поет Євген Долматовський «Зелена брама»).

Коли наші вийшли за третю лінію дроту, комендант показав рукою в далечінь лісу і сказав: «До лісу вас ніхто чіпати не буде, а далі – рятуйтесь самі». Як сказав, так і зробили: до лісу дійшли разом, а далі кожен пішов своєю дорогою, тому додому повернулися в різні строки. Мама з татом добиралися два тижні. Розказувала, що і коней, і віз у них забрали. Вони з татом ночували і в скиртах, і в лісі, і в полі. Дуже далеко обходили річку Синюху, бо шукали броду. Якась жінка пустила на ніч, але ночували на горищі, бо воші доїдали тата. Все пережили… Деякий час тато побув дома, а потім його забрали на фронт і направили в штрафбат (адже був у полоні – а це велика провина). Там, під Яссами, його було вбито нашими ж снарядами (послали вперед, а координати батареї не надали). Про це, повернувшись живим, перед самою своєю смертю розповів мені його друг Іван Герега. Раніше не смів розкривати «велику» державну таємницю: давав розписку. Разом із татом тоді загинув ще хтось із Яланця.

Сьогодні, згадуючи деякі деталі цієї людської трагедії, я по-іншому оцінюю події, ситуації. Нас вчили усіх німців вважати ворогами, фашистами. Але, як бачимо, були навіть серед їхніх високих чинів гуманісти.

Пам’ятаю, у нас під час війни були на квартирі два німці – Михайло (так називала його мама) і Йоган. Михайло був одружений. Не раз виймав фото дружини й дітей і, дивлячись на них, говорив: «Я не хочу пуф-пуф у твого, бо ти маєш дочку, а він не хоче стріляти в мене, бо в мене двоє дітей. Це Сталін і Гітлер винні у цій війні».

Я тоді думала: як це може бути винним сам Сталін? Але сьогодні всі ми добре знаємо, яку роль відіграв саме він у цій людській трагедії.

Минуть роки, десятиліття.

Думаю, що покоління, народжене вже у самостійній Україні, дасть належну оцінку і сьогоднішній війні. Наша країна ніколи ні на кого не нападала, а тільки захищалася, бо її завойовникам смакувала наша земля-годувальниця. Дуже їм дерло в горлі та носі від нашої працьовитості, чесності, гостинності, мудрості, самопожертви в ім’я родини та Батьківщини.

Душа справжнього українця ще не вивчена і не досліджена найдосконалішими істориками і науковцями – ні нашими, ні чужими.

Такою загадковою нацією ми є і будемо. І за це нам – честь і хвала!

Настасія ЖУРАВСЬКА.
с. Яланець-м. Трускавець.


Дивіться також в розділі  Нам пишуть
» 16.06.2018 Сьогодні економічно складний час для всієї країни та для кожного господарника і підприємця зокрема, не виняток і ПрАТ «Птахокомбінат «Бершадсь кий». Але, за свою майже сорокарічну історію, ми завжди намагалися йти в ногу з часом, постійно...
» 16.06.2018 Кожна людина має свій характер, уподобання, пріоритети у виборі прикладу для наслідування. Я давно обрав найближчих і найрідніших для мене людей – моїх батька та матір. Так склалося не тому, що вони багато чого досягнули у житті, а через те, що...
» 16.06.2018 Даруйте любов! А як її дарувати, якщо не словами в книжках? Дуже просто: презентувати в бібліотеку, де юні читачі із захопленням гортають сторінки творів своїх земляків. Під час проведення місячника крає - знавчої книги фонд бібліотеки Джулинської...
» 15.06.2018 При Бершадській ЗОШ І-ІІІ ступенів №3 із кінця травня працював пришкільний табір «З.О.Д.І.А.К.» із денним перебуванням школярів. У ньому відпочивали та оздоровлювалися 260 дітей – найбільше в районі. З великим задоволенням поспішали сюди учні 1-9...
» 07.04.2018 Через баночку цибульки…
» 07.04.2018 Батьківська пісня
» 07.04.2018 Завітайте до «Орхідеї»
» 01.04.2018 Шукаймо позитив, будьмо оптимістами
» 01.04.2018 І знову війна
» 01.04.2018 Уроки – як свято
Всі статті розділу Нам пишуть »
Цікаві фото
3 фото   
<b>«Поет усього людства…»</b><br />Так сказала про Тараса Шевченка відома англійська політична діячка Полін Бентлі. &ndash; Тарас Шевченко виходить за...
2 фото   
<b>Фронтові дороги Олексія Шемішана</b><br />Недавно відзначив свій 89-ий день народження гвардії полковник, голова Всеукраїнської організації інвалідів війни та...
1 фото   
<b>Атрибути різдвяних свят</b><br />Серед чималої кількості нових свят та традицій залишається популярним і важливим Різдво. Готуються до нього...
2 фото   
<b>Свято сили, здоров'я і гарту</b><br />На Бершадщині, за традицією, День фізичної культури і спорту перетворюється в справжнє спортивне свято. Минулої...
Всі фотогалереї »
Ми - пам’ятаємо - «Книга Пам’яті України» / Березівка
Бурлаченко Василь Іванович (1918) 1918 р., українець, селянин. Мобілізований в 1941 р. Рядовий.

З історії Бершаді
Квітне старовинна Бершадь, за роки Радянської влади вона перетворилася на соціалістичне місто. В грудні 1966 року, враховуючи питому вагу в розвитку економіки й культури, збільшення кількості населення, Президія Верховної Ради УРСР ухвалила перевести Бершадь з селища міського типу в місто районного підпорядкування. На вулицях, що після вигнання окупантів являли згарища та самі руїни, споруджено... Читати далі »



Останні новини
Може бути цікаво

З глибинних джерел пам’яті - Листи читачів до редакціії газети "Бершадський край" та сайту - www.bershad.ua
Користувачі OnLine: 
Бершадщина  | Форуми  | Сторінками історії  | Літературна Бершадь  | Фотогалереї  | Новини  | Довідники  | Визначні місця  | У нас в гостях!  | Прогноз погоди в Бершаді  | Телефонні довідники
  • Продається будинок с. Чернятка. 35 соток, з усіма прибудовами: криниця, погріб, літня кухня з газом, будинок та времянка з газовим опаленням. Гарне місце. Ціни 3200 договірна.
    Продається будинок с. Чернятка. 35 соток, з усіма прибудовами: криниця, погріб, літня кухня з газом, будинок та времянка з газовим опаленням. Гарне місце. Ціни 3200 договірна.
    18.05.2020(063) 431-41-18
  • . Продам квартиру в місті Ірпінь, Київська область. 37 метрів, 16 000 у.о
    . Продам квартиру в місті Ірпінь, Київська область. 37 метрів, 16 000 у.о
    13.04.2020(067) 225-27-18
  • . Продаж одягу з Європи: Секонд хенд та нове.
    . Продаж одягу з Європи: Секонд хенд та нове.
    08.04.2020(096) 095-84-08
  • ДОСТАВКА:ОТСЕВА,ПІСКА,ЩЕБНЯ,,та інших вантажів до 8т.
    ДОСТАВКА:ОТСЕВА,ПІСКА,ЩЕБНЯ,,та інших вантажів до 8т.
    16.03.2020(098) 908-43-57
  • Продається тілна корова с.Бирлівка ціна договірна. тел 0960726720
    Продається тілна корова с.Бирлівка ціна договірна. тел 0960726720
    27.01.2020(068) 041-74-83
  • Продается дом с участком.(цена договорная) по адресу Виницька обл., Бершадськый р-н., с. Шляхова, вул. Дружбы 14.С общей площадью участка 25 соток
    Продается дом с участком.(цена договорная) по адресу Виницька обл., Бершадськый р-н., с. Шляхова, вул. Дружбы 14.С общей площадью участка 25 соток
    26.08.2019(097) 487-43-42
Всі оголошення Розмістити оголошення