БАБУСЯ КАТЕРИНА

У голодні 30-ті роки дівчина разом із батьком працювала в кар’єрі. Там їм видавали пайки, тому голоду сильно не відчували. Та й взагалі, про випадки людоїдства розмов у рідній Чернятці не пам’ятає.
Ще не виповнилося шістнадцять як дівчина вийшла заміж. Працювала в ланці. А потім прийшла війна. У сільській школі жили німці – люди боялися на двір вийти.
Страшні роки забрали у сім’ї Катерини Годи першого синочка.
Бідували після війни, але люди дружнішими були, каже бабуся. Згодом стала працювати в городній. І так майже до… 80 років!
Коли свого часу Катерина Филимонівна хотіла йти на відпочинок, то бригадир сам приїздив і просив, аби вона ще раз і ще раз йшла на роботу. З нього сміялися: «Навіщо тобі ці бабки?». А він їм з гордістю відповідав: «Дайте мені таких як ця зо шість, то мені більше й бригади не потрібно».
Отак Катерина Года змалку звикла до праці і в свої 90 не може на перепочинок сісти.
Все їй треба зробити: і город доглянути, і в будинку порядок підтримувати.
Діти, внуки та правнуки навідуються до бабусі, та допомоги вона відкрито від них не чекає. Каже, що поки сама може впоратися А ще бабуся, коли дозволяло здоров’я, багато вишивала. Чимало оригінальних вишиванок прикрашають подушки та рушники в її оселі та оселях родичів. Гарно вишивала вона й сорочки. Одну з них й досі зберігає, хоче, аби її в ній і поховали. А поки Бог дає життя, хоч за плечима десятиліття важкої праці. Тому й досі вся в клопотах.
Катерина ГЛАДКА, студентка інституту філології й журналістики Вінницького педуніверститету.