Здавалось би – катастрофа. Так ні ж бо! Бо є ще ентузіасти, які тримають руку на пульсі часу. До них і відноситься Петро Сидорович Юров.
Пластикові вікна – данина моді, зручності. Та й виглядають вони по-сучасному модними. Спочатку їх міняли сміливіші, деякі з пересторогою придивлялися, примірялися, а зараз – всі, кому дозволяють фінанси.
– А хто ж буде думати про іншу частину людей, у яких залишилися ті ж самі дерев’яні, із звичайним склом?! – ставить риторичне запитання Петро Сидорович.
Щира усмішка виграє на обличчі. Добру справу робить чоловік. Відмовляли, застерігали, але не поступився. А взагалі-то він не стоїть на місці. Вдосконалюється, розвиває нові грані своїх можливостей. Нещодавно його звали майстром-віртуозом з ремонту взуття, а зараз – з порізки скла, дзеркал, хоча він вміло поєднує ці два заняття.
Приміщення, яке він орендує по вулиці Червоній, ділиться навпіл: одну частину займає майстерня, де він дає нове життя взуттю, а в другій він творить дива зі скла.
Люди залюбки відвідують майстра. Особливо їм імпонує його ввічливість, простота, душевність. Хто знає його з дитинства – дивується: розбишака, пустун, верховода… Але знайшов своє місце в житті. Як це важливо! Та й сам Петро Сидорович не ховає ці факти з біографії.
– Не важливо, якою ти дорогою йдеш, а важливо, ким ти станеш, – любить повторювати чоловік. Цього навчає і своїх дітей. А вони, вже дорослі Олексій і Марина, не вірять, що батько, який в їх очах зразковий сім’янин, щирий на розмову, люблячий, був у своєму школярстві шибайголовою (як згадують однокласники, родина).
– Мабуть, проявити себе хотів, – робить вердикт теща. Усміхається, а в усмішці приязнь до зятя. Ось уже 15 років живуть під одним дахом, а мир і повага панують в їх відносинах. Зараз це чомусь не часті такі випадки, а все ж таки є.
Петро Сидорович гордиться своїми «дівчатами», як їх з любов’ю називає. При згадці про тещу обличчя чоловіка світлішає.
– Знаєте, як одним словом охарактеризую свою другу маму? – запитує. І через мить: – Друг! Вона мене розуміє у всьому: коли якийсь неспокій, і коли від щастя булькочу, і коли хочу просто наодинці побути…А це найважливіше у відносинах – робить висновок у розмові.
… Що ж побажає йому в день народження теща? – задумуюсь я. Ніби прочитавши мої думки, говорить: – А теща вже готується… Знаю. Та що б вона не побажала, Петро Сидорович залишиться добрим, розуміючим, працелюбним. Бо в цьому він увесь: син, зять, сучасна людина… І цим сказано все!
Світлана КОВАЛЬСЬКА, член Національної спілки журналістів України.
