Діти війни

Мені було шість, а моєму брату Ігорю – два роки, коли почалася війна. Із сльозами на очах проводжали ми батька на фронт, а наступного дня надійшов наказ – евакуюватись (батько був офіцером), бо, як залишимося, то німці розстріляють. На підготовку дали одну годину. Що робити? Люди були в розпачі, страшно згадувати. Привезли нас на машинах на станцію, посадили в товарний поїзд, закрили двері.
Вагон був набитий людьми – дихати не було чим. Куди нас везуть – ми не знали.
Раптом вночі поїзд зупинився: почали бомбардувати. Ми всі вибігли і тікали хто куди бачив. Крики, плач дітей… Недалеко був лісок, де ми могли сховатись. Коли бомбардування і стрілянина закінчилися, ми прибігли до своїх вагонів, які ще були цілі, і нас повезли далі.
Тричі ми вибігали з вагонів, губилися по дорозі діти… Всі ці страшні картини досі в моїй пам’яті.
Нарешті нас привезли в Краснодарський край, Криловський район, селище Переселенець, в якому було 20 хатинок. Це був степ. Дерев не було. Тут і влаштувались ми жити. Переселенці були різних національностей, але вони були дружні, допомагали один одному, бо лихо їх здружило.
Мати вирішила зібрати дітей, щоб навчити їх читати і писати. В маленькому будиночку навчалось 15 дітей різного віку. Писали на газетах однією ручкою. Збирали лікарські трави, писали листи на фронт і цим зігрівали наших бійців, наближаючи Перемогу.
Та раптом, коли мати була на полі, в селище увірвались німці. Два з них з автоматами вбігли в оселю і почали кричати. Німець штовхнув мого братика, і він впав, почав плакати. Я підняла його, а фашист вдарив мене прикладом і вигнав на вулицю.
Взявши братика за руку, я бігла до матері на поле, де вона влітку працювала. Але мама вже знала, що німці в селі. Ми прибігли не до своєї домівки, а до сусідки і заховались в неї у глибокій ямі, де переховувались від німців.
У нашій домівці розмістився німецький штаб, а в школі – військовий транспорт. В селищі німці панували цілий місяць. Вони забрали в нас всю продукцію, яку видали нам на прожиття.
Фашисти мали намір загнати дітей в хлів і підпалити. Мати заховала їх в ямі. Вже після війни маму нагородили медаллю за врятування 24 дітей.
Ми, діти війни, і наступні покоління не повинні забувати тих, хто віддав своє життя і боровся за Перемогу.
Ліна ПРИТУЛА, ветеран праці.
м. Бершадь.