Іван Васильович Закревський, голова районного осередку колишніх партизанів і підпільників Великої Вітчизняної війни: – Це свято зі сльозами на очах, свято слави, гордості.
Усі народи Європи дочекалися Перемоги. Наші війська разом із союзниками добили фашистського звіра в його власній барлозі. Слава всім тим, хто боровся за Перемогу, за мир.
Я колишній партизанський зв’язковий-розвідник. Нас щодня чатувала небезпека, адже могли розстріляти будьякої миті. А коли настала перемога – відчув себе вільним.
Галина Володимирівна Зуб, вчителька початкових класів Бершадської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1: – Мій свекор Іван Прокопович воював, 22-річним повернувся з фронту без ноги. Дуже багато розповідав про війну.
Саме з цим в мене асоціюється 9 травня, а також з моїм дідом Феодосієм Майструком, який загинув під самісіньким Берліном.
День Перемоги – незабутнє свято, яке не можна не вшановувати. Кожного року з учнями проводимо зустрічі з ветеранами, а напередодні свята покладаємо квіти і вшановуємо загиблих.
Лідія Василівна Юхименко, Кошаринецький сільський голова: – Для мене це святий день.
Батько мій Василь Іванович Бондар 18-річним юнаком пішов на фронт, отримав два важких поранення, став інвалідом. На 9 травня і коли лунають пісні воєнних літ, я завжди плачу, згадую батька, його розповіді. Молодше покоління мало знає про ті жахи.
В нашому селі вже немає в живих жодного учасника бойових дій та інваліда війни, залишилися лише дві вдови.
Щороку в селі відзначаємо День Перемоги.
Анатолій Олексійович Івасик, голова районної спілки воїнів-інтернаціоналістів, депутат районної ради: – 9 травня – це Велика Перемога. На війні гинуть не тільки військовослужбовці, а й мирні жителі. На жаль, сьогодні на цю тему мало ведеться розмов. Патріотизм у молодих людей вже не такий.
Вважаю, що потрібно більше приділяти уваги військовопатріотичному вихованню, залучати тих, хто були свідками тих подій. Мені в мирний час теж довелося відчути, що таке війна. Вічна пам’ять тим, хто здобув Перемогу.
Іван Григорович Пікула, головний лікар Михайлівської дільничної лікарні: – Нині визволителів залишилися одиниці. В
Михайлівці, наприклад, лише два учасники бойових дій Великої Вітчизняної війни. В нашому селі до недавнього часу була учасниця війни – Олександра Митрофанівна Жукова. Медсестра, санінструктор, командир санітарного взводу – вона пройшла війну від Курська до Німеччини, винесла з поля бою не один десяток поранених. На жаль, нинішнього року після важкої недуги О.М.
Жукової не стало… Скільки б не минуло часу після закінчення Великої Вітчизняної війни, непроста, повчальна доля її героїв завжди надихатиме наступні покоління гордитися ними.
Любов Григорівна Сербіна, провідний методист районної бібліотеки: – Мою маму Ганну Гаврилівну Маляренко, якої вже немає в живих, вивезли у Німеччину весною 1943 року.
Тоді саме так цвіли вишні.
Вона це дуже часто згадувала і плакала. Її брати – Кирило і Павло – загинули на фронті.
В рідному селі
Чернятці є обеліск з їхніми іменами… У нас в районній бібліотеці є дуже багато цікавих матеріалів на цю тему. До Дня Перемоги завжди робимо виставки, експозиції.
Іван Сергійович Рибак, інвалід Великої Вітчизняної війни, учасник Параду Перемоги 1945 року: – 9 травня – найбільше свято, свято миру. В цей день ми звільнили всю Європу, людей, які були поневолені фашистами. Ми цим гордимося.
Жодному народові у світі таке було не під силу.
Я пройшов війну від Курська й Бєлгорода до Берліна, був сапером. Брав участь в Параді Перемоги 24 червня 1945 року в Москві на Красній площі. По нашій вулиці проживало 18 учасників війни, нині залишилися двоє.
Ми маємо пишатися Великою Перемогою.
Спілкувався Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.
