Три німецькі винищувачі взяли в лещата нашого «ястребка». Наш пілот як міг ухилявся від ворожих куль, але сили були нерівні. Одна з кулеметних черг із німецького літака все-таки влучила. Він загорівся і стрімко пішов вниз. Висота була невелика і пілот ще зумів покинути літак. Він залишився живий, але доля його невідома.
Передвісником окупації було бомбардування Шляхової. Одного погожого дня я з мамою вийшли на подвір’я, щоб розвісити випрану білизну. Нашу увагу привернув звук німецьких літаків, які наближались з боку села Червоного. Їх було три, летіли на невеликій висоті. Нам із землі було видно їх жовті кінці крил. Від одного з літаків відокремилась маленька кулька.
– Мамо, дивись, літак кинув нам якусь картоплину, – сказав я.
Відповіді від мами я не почув, тому що «картоплина» через кілька секунд, наближаючись до землі, шалено засвистіла. На подвір'ї закрутився віхор, піднімаючи пил, почувся вибух.
Ворожі пілоти чітко бачили контури села і його центр, тож від літака відокремилась бомба. Вона влучила у самий центр клубу, але мабуть була малої потужності, тому що великої шкоди клубу не завдала. Пілот німецького літака, мабуть, розраховував саме на паніку серед місцевого населення. У деякій мірі це йому вдалося.
У одній будівлі з клубом розміщувалась сільська рада, а через дорогу – контора колгоспу «Політвідділ», хата-читальня, крамниця, а далі церква і школа, тож завжди було на площі людно.
На щастя тоді був надвечірній час, людей було мало, від вибуху бомби ніхто з людей не постраждав, тільки підвода з кіньми.
Щоб уберегти себе на випадок другого бомбардування, наша сім'я на другий день перебралася через долину до дядька.
З району була вказівка, щоб всю колгоспну скотину відправляли на схід, нічого не залишати ворогові. Пропонувалось і людям, щоб не потрапити під окупацію німців, евакуюватись у глиб країни. Фронт наближався.
Наша сім'я евакуювалась.
Парою коней ми заїхали аж до Волги, в Саратовську область.
Андрій СТОРОЖУК. с. Червоне, Гайворонський р-н, Кіровоградська область.
