Він народився на Сумщині, але практично всі свої роки прожив у Бершаді, яку вважав своєю малою батьківщиною.
Микола Петрович до війни закінчив Пилипонівську школу, вступив до Харківського інституту механізації сільського господарства. Але навчання у вузі перервала війна. Його фронтові дороги пролягли через різні фронти, але скрізь нашого земляка відзначали мужність і героїзм. Про це свідчать численні бойові нагороди – він відзначений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни І ступеня, «За мужність», медалями «За відвагу», «За бойові заслуги» та іншими.
У кінці 1944 року його направили на навчання в Сталінградське артилерійське училище, звідки лейтенанта Миколу Журавльова спрямували у Львівський військовий округ, він служив у ВолодимиріВолинському. Але після реорганізації військових частин повернувся у рідну Пилипонівку, пішов працювати на цукрозавод. Трудився теплотехніком, далі став начальником планового відділу. За направленням Вінницького бурякотресту здобув фахову освіту у Московській пром академії. Понад п’ятдесят років сумлінно працював головним бухгалтером цукрозаводу. До його ратних нагород додалися відзнаки за мирну працю.
Він був чудовим сім’янином, гарним батьком і дідусем.
Микола Петрович завжди був активним у громадських справах. Деякий час очолював районну спілку інвалідів війни і праці, багато років був членом президії районної ветеранської організації. Він один із небагатьох, відзначених нагрудним знаком «Почесний ветеран України».
Колеги-ветерани, громадськість міста і району, усі, хто знав Миколу Петровича, глибоко сумують з приводу його кончини і висловлюють співчуття його рідним і близьким. Пам'ять про цю чудову людину назавжди залишиться в наших серцях.
Група товаришів
