А почалося все, мабуть, з бабки Федори Максимівни. Вона з трьома дочками шила вироби на замовлення, які реалізувалися десь далеко за межами нашого краю. Любов до вишивання, творчу фантазію від бабки і матері, Катерини Ізотівни, успадкувала і Тетяна. Вона майстерно вишиває рушники, наволочки, серветки. Звісно, вручну, в основному хрестом – це коли стібки перехрещуються. Залюбки вишиває вона і гладдю – в таких виробах стібки щільно прилягають один до одного, суцільно покриваючи узор. Оселя Тетяни Василівни з роками перетворилася на своєрідний музей, експонати якого – вишиті її руками. Чималу кількість їх майстриня подарувала народному музею села
Баланівки, кілька, зокрема, вишита картина з портретом Т.Г. Шевченка, зберігаються у
Бершадському краєзнавчому музеї. До речі, Тетяна Василівна виготовила три таких картини, одну з них подарували польській делегації, яка побувала у нас на Вінниччині в період святкування Дня незалежності України.
Слід сказати, що рукодільні твори Т.В. Кравець завжди присутні на виставках робіт народно-прикладного мистецтва, художніх ремесел. І завжди отримують високу оцінку. Вони постійно "прописалися" і на обласних виставках.
Тетяна Василівна пишається тим, що її дочка Наталя теж вишиває, причому не уступає матері в майстерності. Онука Людмила, яка навчається у медичному коледжі, на втіху старшим, продовжує династію вишивальниць і вже має свій доробок старовинного ремесла. Як тут не подумати про генетичну спадковість! Однак всіх жінок цього роду об'єднує справжня любов до вишивання, бажання творити прекрасне.
– Я мрію вишити велику скатерку, – посміхаючись, каже Тетяна Василівна.
Очі її випромінюють таку надзвичайну енергію оптимізму, дивовижну силу, фантастичну відданість улюбленій справі, що немає жодного сумніву: з'явиться ще немало візерунків, вишитих на полотні її чарівними руками.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.
