В цей спекотний весняний день – день перепоховання Т. Г. Шевченка – тисячі українців з’їжджаються з найвіддаленіших куточків землі вклонитися святій могилі, вшанувати пам’ять Великого Кобзаря. Вмитий весняними зливами, заворожений пахощами медяних квітів, омріяний плескотом Дніпра, Канів радо зустрічав чисельних гостей. У підніжжя Чернечої гори повиростали намети народних умільців, художників, скульпторів. Тут влаштовували пересувні виставки аматори, що продавали свої вироби, а найбільшим попитом користувалися вишиванки, обереги, рушники та букети польових квітів, що несли на могилу Тараса. Літератори, художники, артисти, весь мистецький бомонд, журналісти, політики, священики прагнули виступити перед гостями, сказати своє слово про долю нашої держави. Бо таке це місце Чернеча гора – українська Голгофа, місце, де сконцентрувалися больові точки минулого і майбутнього України. Тому логічним стало в цей день, на цій землі нагородження переможців учнівського конкурсу «Об’єднаймося ж, брати мої», бо теперішні учні і є її майбутнє.
Переможців конкурсу та вчителів напередодні гостинно зустрів туристичний комплекс «Росава» у м. Черкасах. Як мати переможця, я приєдналася до вінницької делегації в Каневі, і разом здійснили урочисту ходу на гору.
Ні, це не переповнений ескалатор метро в час пік, а місце паломництва кожного українця, і цей шлях веде до духовного очищення, тому він однаковий для всіх – старих і малих, багатих і бідних, щасливих та знедолених. Здебільшого одягнені у вишиванки, тримаючи в руках Євангеліє, Кобзар, або гордо піднятий вгору національний прапор, кожний прагне донести свої думи Кобзареві, сповідатись і порадитись з ним, як з батьком. Пройшовши половину скорботного шляху, ми зупинилися і поклали квіти на місце, де скоро буде збудована Тарасова церква – перша церква єднання. Ще трохи сходами, і ось – зона тиші, могила Великого Кобзаря. На плацу зайняв почесне місце Черкаський народний хор. І лине над Дніпром, над славетними кручами «Думи мої, діти мої». Ми оглянули хатину Шевченка, поцілували святі камені та вийшли на плац до нагородження.
Урочиста мить розпочалася, прозвучав Гімн України. З вітальним словом до переможців звернувся заступник Міністра освіти та науки України П.Б. Полянський. Він підкреслив, що сьогодні нагороджується молодь, яка не відцуралася свого роду, свого українства і Великого Тараса. Нація плекає своїх переможців, а членам журі щороку складніше визначати кращі роботи. У звертанні до вчителів він подякував за сумлінну творчу працю, за те, що знаходять час і душевні сили виконувати своє покликання на Землі. Щирою та невимушеною стала промова першого заступника Міністра культури України В.В. Корнієнка. Він відзначив, що на сьогоднішній день 253 конкурсанти зголосилися на мистецькі номінації, і в цьому вбачається ідея продовження ходу духовності нашого народу. Тепло і сердечно зверталися до присутніх представники облдержадміністрації.
І ось зачитуються імена переможців конкурсу. До речі, ними стали аж п’ятеро вінничан. В номінації «Історія України і державотворення» – учень 9 кл. Бершадської ЗОШ №1 Віталій Титарчук і його вчитель Г.О. Погончик, Олена Кас’яненко – учениця Устянської ЗОШ та її вчителі Л.І. Марущак і Г.О. Юрченко. Всі переможці одержали почесні дипломи, цінні призи, серед яких збірка творів переможців конкурсу в номінації «Література». Це було приємною несподіванкою для учасників зібрання.
Після урочистої частини ми багато спілкувалися. До нас підійшов П.Б. Полянський та подякував керівнику вінницької делегації, працівнику обласного управління освіти А.Ю. Клапоущаку за гарну організацію та згуртованість подолян, особисто відзначивши призерів з Бершадського району. А бершадцям дійсно є чим пишатися. Вчитель історії та правознавства, депутат районної ради Г.О. Погончик вже вшосте отримує свою нагороду на Чернечій горі. До нашої делегації підійшов перший заступник голови Черкаської ОДА А.Ю. Чабан – виявляється він наш земляк, бо народився в
Джулинці. Привітавши з перемогою, він з гордістю сказав: «Спасибі вам за цей конкурс, адже бершадці підняли його на досить високий науковий рівень!»
За цікавими зустрічами та екскурсіями настала мить прощання. Є що підсумувати: нові знайомства, цікаві розповіді, але найголовніше – це усвідомлення того, що нашій нації є ким пишатися, як вчителями, так і учнями, кожний з яких цього разу здійснив свій шлях до Кобзаря.
Кидає з гори свій мудрий погляд Тарас, а я кидаю монетку у Дніпро – хочу ще раз приїхати на Чернечу гору – місце, де така висока концентрація духовності, порядності, інтелекту та патріотизму.
Марія ТИТАРЧУК,
вчителька Бершадської
ЗОШ І-ІІІ ступенів №2.
