Відразу зазначу, що за багато років постійних відвідувань сільських зборів громадян довелося бачити всякого «дива», однак таку неорганізованість, неприязнь, небажання почути один одного зустрів чи не вперше. І це в маленькій Серебрії, яка завжди вирізнялася чорноземами, добрими й працьовитими людьми. Мабуть, аграрні реформи і частина їх негативу суттєво поскубли не лише моральні основи жителів цього села, а і їх добробут та впевненість в завтрашньому дні.
Не вдаючись в деталі, спробую схематично поінформувати тебе, читачу, в серебрійській ситуації, яку для себе дещо усвідомив з почутого. Невеличке сільгосппідприємство «Зоря» в останнє десятиріччя особливими здобутками не вирізнялось. Саме цим можна пояснити спробу його керівників запросити ефективного інвестора з Дніпропетровщини.
Однак роки співпраці з ним до поліпшення стану в господарстві, як і в добробуті його працівників, не призвели. Допомоги від інвестора не дочекалося й село.
Зміна керівництва в ПП «Зоря» на нове, приїзже, на думку одних сприяла його розвитку, а інших – ще більше розколола село на «ворожі табори», «відірвала від району». Розпочалася нерозбериха з укладанням нових договорів на оренду землі і майнового паю, бажання частини її власників розірвати їх і господарювати самостійно тощо. Тож посипалися обвинувачення одні одних, не забули і про сільську владу. Причому, якщо спочатку частина власників паїв зовсім не допускала сільського голову до «справ хазяйських», вважаючи це «не його ділом», то на зборах вона вже звинувачувала його в небажанні втручатися в ситуацію.
До речі, Сергій Альбертович Люльчак, не зважаючи на молодість, вже більше десяти років очолює сільську раду й досить уважно ставиться до людей, їх проблем і всіляко прагне допомогти. Він – беззаперечний лідер в громаді. Інша справа, що можливості у нього, особливо матеріальні, дуже обмежені. Тим більше, що з боку сільгосппідприємства ніякої підтримки нині не відчувається.
Спробувала пояснити ситуацію в сіль госппідприємстві і його арбітражний керуючий О.А. Гонта, яку запросило на збори районне керівництво. – Справа про банкруцтво ПП «Зоря» порушене ще в лютому 2010 року, – зазначила вона. – Зараз відкрито процедуру санації, яка дозволить увійти законно інвестору – нині є три пропозиції, в тому числі і одного з Бершадського району. Разом з тим, СТОВ ім. Мічуріна вже вкладає в серебрійське господарство свої кошти, хоч і не має на це відповідної правової основи. Борги ПП «Зоря» ще два роки тому становили 2,2 млн. грн. і зараз навіть зросли.
– Головне зараз, – підкреслила Оксана Анатоліївна, – визначитися хто буде інвестором і на яких умовах він прийде.
Важко передати атмосферу цього зібрання, яке постійно супроводжувалося звинуваченнями і викриками з обох сторін. Одні – «дайте нам можливість спокійно працювати в нинішньому сільгосппідприємстві», інші – «дайте нам іншого інвестора та керівника», або ж «земля по документам моя, і я її не віддам нікому» (на знімках). Кожен відстоював «свою правду».
Районні керівники, зокрема й очільник відділення Держкомзему в Бершадському районі В.Д. Гладкий, також пояснювали присутнім правові аспекти ситуації, зазначивши, що власники паїв повинні самі визначати їх долю і ніхто не має права втручатися в їх дії під час укладання договорів орен ди. Однак, якщо є протиріччя з їх виконання, то їх подальшу долю має визначати тільки суд. Це дуже важливо, оскільки люди ще по-старому вважають, що влада – сільська і районна – «має давати» їм інвесторів і «грамотних керівників».
Що це не так, і тільки самі орендодавці мають приймати рішення про подальшу долю своїх паїв, говорив у своєму виступі й голова райдержадміністрації О.Ф. Снігур. – Ми, тобто влада, готові вам все роз’яснювати, висловлювати свою позицію і думку, – сказав він, – але коли ви цього хочете і звертаєтеся до нас. Влада ж, насамперед, має стояти на боці Закону і домагатися його виконання від орендарів, у тому числі в сплаті ними податків, виплати гідної заробітної плати тощо.
Суть головної поради керівника району зводилася до того, що люди самі повинні цікавитися в інвестора, як він використовує їх майно і що з цього матимуть вони й село в цілому. А для цього треба більше зустрічатися, все обговорювати, позбутися проти стояння, не бути байдужими і до ситуації в селі.
З цим не можна не погодитися.
Хочеться вірити, що слова, винесені у заголовок, стосуються лише сьогодення, і незабаром ситуація зміниться на краще. Тим більше, що останнє слово мають сказати не тільки ті шістдесят людей, які брали участь у зібранні, а й більшість інших жителів Серебрії.
Павло БАЙДАЛЮК
