Фото з сімейного архіву.
Леонід Іванович – учасник війни, ветеран праці, трудовий стаж якого – п’ятдесят років. Усе трудове життя був почесним колгоспником-механізатором і його самовіддана праця з року в рік належно вшановувалася. Ганна Йосипівна – дитина війни, полум’я якої обпалило її дитинство, торкнувшись крилом і людей її рідного села. Зростала без батька, його забрала війна.
Якби не старший брат, що надсилав додому посилки із Луганська, працюючи на шахті, то чи пережили б голодні роки?
Подружжя – із багатодітних сімей, доросле життя для них розпочалося після закінчення семи класів Голдаш і в с ь к о ї школи. Ганна працювала у буряко-овочевій ланці, в подальшому – на ваговій.
А Леонід – відслуживши службу в армії, поїхав працювати на цілину, саме там потрібні були молоді, працьовиті руки. Працював шофером, потім трактористом, заробивши достатньо грошей і зерна, повернувся у рідне село, маючи намір започаткувати особисту сім’ю.
Про їхнє весілля нагадує фата та весільна сукня нареченої, що збереглись до цього часу, а ще – щорічна чарівниця-осінь, якої гуляли у селі весілля. Тридцятого жовтня п’ятдесят років тому вони скріпили підписами союз своїх сердець і крізь роки пронесли прекрасне почуття любові і поваги одне до одного – найбільше багатство землі, вивірене роками сімейного життя.
Жили молоді Зарічанські із матір’ю Ганни – у любові, мирі, злагоді, працюючи щоденно. Згодом і свою хату збудували на цьому ж обійсті, ростили дітей, господарювали, а роки все бігли сполоханими кіньми… Особливо щедро засяяла осінь цьогоріч подружжю щирим золотом, тим молодим, закоханим блиском очей у п’ятдесят років назад, великою шаною і подякою від дітей, онуків, правнуків, рідних, людей села за мистецтво жити сім’єю, вміння жити з людьми та багаторічну працю і виховання порядних, працелюбних нащадків.
Донька Галина Леонідівна – начальник управління казначейства у нашому районі, її чоловік Василь Іванович – директор школи у Флорино, мешкають у Бершаді, син – Микола Леонідович, працюючи оглядачем вагонів депо «Дарниця», живе у Києві. А ще ж мають ювіляри чотирьох онучок та двоє правнуків.
Вони цілують ваші натруджені руки, шановні Леонід Іванович і Ганна Йосипівна, низенько вклоняючись до землі, бажають, аби Господь послав вам міцного здоров’я на подальші, відведені обом роки життя. Саме така сім’я – радість родини, села, країни нашої.
За святковим столом линутимуть гарні, ніжні, щирі слова, теплом, шаною огорнуть у цей день золотих ювілярів. Подружжя і не помітило, як швидкокрилим птахом пролетіли роки, якими по спільній ниві пройдено весни й засніжені зими, барвисті світанки і звичайні будні, сповнені праці та кохання.
У пам’яті залишиться святковий день ще й тим, що наступного дня подружжя віддасть свої голоси, обираючи місцеву владу.
Вітаючи ювілярів, побажаймо, аби блиск рідного зоряного неба над Голдашівкою, висвічуючи нескінченну любов, допомагав їм долати неміч, хвороби, додаючи радощів у серці, надихаючи на подальше життя. Хай повіки славиться в народі, хто літа прожив у дружбі-згоді, хай прийде до кожної людини отаке кохання лебедине!
Тетяна КУЧАНСЬКА, громадський кореспондент, колишній начальник відділу РАЦС.
