Автора цих рядків зустріли у колективі словами, що похвалитися чимось особливим поки що не можуть. На подив, найперше, тут хотіли б розвіяти чутки про те, що птахокомбінату, нібито, прийшов кінець, і що підприємство, яке теж спеціалізується на вирощуванні м’яса бройлерів, що поблизу Ладижина, вже, нібито, викупило його.
Але варто було заглибитися у суть проблеми, як стало зрозуміло: все це абсолютна неправда.
Так, виробництво продукції у птахокомбінаті останнім часом справді скоротилося. Але чи можна скидати з рахунків те, що в цілому по Україні склалася така ситуація, яка спонукала до такого скорочення. І аж ніяк не через перевиробництво продукції, а, насамперед, через значні коливання курсу євро, в результаті чого серйозно зросла вартість, наприклад, добового молодняка, кормових добавок, без яких у галузі не обійтися, паливно-мастильних матеріалів тощо. На додачу ще й значно знизилася купівельна спроможність населення, через що аж ніяк не можна було підвищувати ціни на м’ясо птиці та м’ясопродукти з неї.
От і почали працювати нижче собівартості вироблюваної продукції, тобто собі на збитки.
Щоб до решти не загнати підприємство у глухий кут, і щоб залишитися на плаву, вирішили дещо згорнути, скоротити обсяги виробництва.
У той же час запланували, зекономивши кошти, з новими силами, з новим цьогорічним урожаєм знову запустити його та й вийти на ще вищі показники, ніж вони були до цього.
На птахокомбінаті кажуть, що, можливо, до певної міри декому навіть приємно, що їхнє підприємство настільки популярне, що навколо нього витають різні чутки. Але водночас запевняли, що колектив, виробництво загалом дієздатні, і підприємству ще тільки 35 років.
Протягом усіх років його існування теж траплялися подібні зупинки, знижувалися обсяги виробництва продукції, та ще й не раз. Призупинялись, наприклад, коли виробляли тільки три тисячі тонн м’яса за рік. Але пізніше вийшли на виробництво п’ятнадцяти тисяч тонн. А це означає, що ота призупинка пішла тільки на користь. Подібні плани і нині. Причому, ставлять за мету виробити, заново відновившись, навіть не 16 тисяч тонн м’яса (стільки його виробили у 2013 році), а збільшити цей показник до 18, а то і до 20 тисяч тонн за рік – потужності це дозволяють.
Були моменти, коли чимало споріднених підприємств в Україні взагалі припинили своє існування, не прорахувавши усі ризики наперед. У Війтівці ж, навпаки, завдяки наперед вивіреній стратегії, ще й неабияк наростили виробництво.
До речі, 2013-2014 роки теж не були особливо сприятливими, та все ж виробництво м’яса становило 85 відсотків від районного. Підприємство формує до десяти відсотків районного бюджету. А це означає, що надходило більше як по 18 мільйонів гривень, які використовувалися на заробітну плату лікарям, учителям, на утримання всієї інфраструктури. Нехай хтось заперечить, що благополуччя району значною мірою залежало і залежить саме від цього колективу.
Звичайно ж, можна було б називати і проблеми. Їх тут також долали безперестанку.
Але, як не прикро, особливо це відчувалося під час розмови зі спеціалістами, безпосередньо районне керівництво, ніби навмисно, на них не реагувало. Не раз змінювалися керівники районного масштабу, але ставало інакшим їхнє ставлення до птахокомбінату. У колективі взагалі не розуміють такої позиції. Виконавчий директор Оксана Косташ висловила думку, що будь-хто із керівників районної ланки мав би особисто відвідати птахокомбінат, щоб вникнути у його проблеми, вислухати людей. Тим більше навідатися у таке підприємство, яке, по суті, формує імідж району.
Держава також не стільки, як хотілося б, приділяє уваги птахівництву, але, враховуючи нинішню ситуацію, це ще можна зрозуміти. А от позицію керівників району зрозуміти важче, – чулося не раз при спілкуванні у колективі.
Звичайно, скорочення виробництва не могло не позначитися на працівниках. Це теж могло послужити причиною різних домислів і чуток.
Однак колектив зберегли. Якщо спеціалісти навіть не сповна тепер завантажені роботою, їм виплачується заробітна плата. Розрахунок простий: розпустити їх легше, а от для того, щоб сформувати новий такий колектив, та ще й настільки професійний, потрібний час.
Вийшли вже на 53-грамові середньодобові прирости птиці. За 39 днів посадки її вага– 2,4 кілограма – стала нормою.
Хоч починали колись з того, що вага бройлера за шістдесят днів становила тільки півтора кілограма. А чи можна скидати з рахунків, що продукція тут виробляється екологічно чиста і якісна? Якби в домислах, що це не так, була хоч якась частка правди, ніхто не посмів би взяти на себе відповідальність за її постачання практично по всій Україні.
Технології постійно удосконалюються, покращуються.
Тим більше, що колектив як працював із закордоном, зокрема з Чехією, так і продовжує. Підприємство має власні фірмові магазини, в яких реалізується вироблена продукція – в тому числі і у Війтівці та Бершаді, обласному центрі.
Безпосередньо на території птахокомбінату не раз особисто доводилося бачити транспортні засоби з різних регіонів нашої країни. У колективі гордяться, що без їхньої копченої курки не обходиться жодне весілля чи інші торжества. І цьому є пояснення. До якої тільки хімії не вдаються тепер ті, хто спеціалізується на копченні продукції, щоб тільки привабливою вона була на вигляд. У птахокомбінаті ж ні в якому разі не йдуть на це, дотримуючись давніх, вивірених технологій. Важливо, що на копчення беруть не куплене хтозна-де і у кого м’ясо, а те, яке самі виробляють. Враховуючи невисоку платоспроможність населення, тут знаходять золоту середину, щоб ціни не були занадто високими. Через це продукція птахокомбінату теж завжди користується попитом.
Кажуть, навіть у Ладижині, де є фірмовий магазин птахокомбінату «Бершадський», і зовсім поряд – іншого виробника, обсяги реалізації продукції з Війтівки не знизилися. Лише один цей факт є досить переконливим аргументом.
Напередодні чергових іменин підприємства не можна не згадати і про те, що за всі 35 років існування у його становлення не було фактично вкладено ніяких зовнішніх асигнувань, все робилося за власні кошти. Як тільки вони з’являлися, одразу ж використовувалися на його розвиток.
Тут давно підрахували, що набагато вигідніше вирощувати зерно, щоб мати власні корми, ніж купувати їх. Здавалося б, успішне виробництво м’яса, продукції, яка з нього виробляється, на все завжди був і є попит, чого ще треба? Але розповідали, що голова правління підприємства. І.І. Андрушко не міг у 2000 році змиритися з недостатньою орендною платою за паї в селах, тому і взяв землю в оренду, щоб збільшити її, створити додаткові робочі місця, а з виробництвом продукції підвищити надходження у бюджет. Кажуть, він перший видав по тонні зерна за орендований пай, що було набагато більше, ніж у середньому по району. Але землі тоді взяли в оренду рівно стільки, скільки могли її обробити.
Тут не проти, щоб уже в найближчій перспективі збільшити площі орендованих земель, тоді вдалося б забезпечити ним виробництво повністю. А це означає, що корми були б дешевшими і це знизило б собівартість м’я са.
Але не тільки виробництвом живе цей колектив, завжди пам’ятають тут і про людей. Коли готувався матеріал, чотирнадцять його трудівників брали участь у проведенні АТО на Сході нашої держави. Усім збережено заробітну плату, надається допомога сім’ям – на Великдень розвезли продуктові набори.
У зону проведення АТО від підприємства відправили також тягач із причепом.
Посильна допомога щороку надається також ветеранам до 9 травня. Керівник колективу, депутат районної ради І.І. Андрушко намагається взагалі нікому з них ні в чому не відмовляти. Практикується безвідсоткове кредитування, грошова допомога. Розповідають, що до нього приходять навіть заради того, щоб поспілкуватися на ту чи іншу тему як з освіченим та мудрим співбесідником, отримати пораду.
А от щодо конкурентів, якими жителі району вважають таке ж підприємство по вирощуванню м’яса птиці поблизу Ладижина, то для війтівчан, за їхніми словами, вони ними ніколи не були. Натомість стверджують, що ринок, насамперед, дає оцінку, визначає попит і кому саме споживач віддаватиме перевагу. І у птахокомбінату «Бершадсь - кий» у цьому плані поки що все гаразд.
Звичайно ж, дуже багато залежить від кадрів. Їх тут підібрано вдало. Головний інженер А.І. Козійчук трудиться вже сорок років, і у його трудовій книжці єдиний запис. Тридцять два роки завідуючим гаражем В.Д. Закерняк, двадцять п’ять – Т.Б. Натолочна. І можна було б наводити ще цілий ряд прикладів. Усі висловлюються, що трудитися хоч і непросто, проте цікаво.
Тому і не дивина, коли на роботу часто приходять люди з вищою освітою. Якщо у більшості випадків без досвіду на виробництво таких не беруть, то тут навпаки – по можливості приймають усіх. Далі, в процесі відбору, і формується професійна команда однодумців.
Якщо ж, як от зараз, забезпечити роботою неможливо, то інформація про бажаючих влаштуватися обов’язково реєструється, і, як тільки з’являються робочі місця, їм пропонують знову навідатися.
Приваблює ще і заробітна плата, яка тут завжди була високою. У пікові періоди тракторист отримує 10-11 тисяч гривень у місяць. А середня заробітна плата на підприємстві – до чотирьох тисяч гривень. Тим, хто працює біля землі, виплачуються також премії.
Щодо ладижинського підприємства, то кажуть, що воно, в першу чергу, готове взяти до себе на роботу тих, хто вже працював у Війтівці, бо вони підготовлені, і витрачати час на це не доведеться. Але якщо хтось на це навіть відважився, то розповідають, що невдовзі знову проситься на роботу у свій колектив.
Чимало за рахунок птахокомбінату навчалися і навчаються у вищих навчальних закладах. Працюючих тут доставляють на роботу і з роботи додому, налагоджене їхнє харчування. Про дитячий садок, який був і залишається одним із найкращих в області і який з’явився за кошти підприємства, вже не раз розповідалося у районній газеті.
Але навіть тепер, коли його передали сільській раді, птахокомбінат допомагає дошкільному закладу. До речі, після того, як його побудували, у районі більше не було побудовано жодного, як і жодної школи.
Отже, птахокомбінат не зникає з карти району, бо немає на те жодних причин.
Павло КУШПЕЛА.
--
Головний інженер підприємства Андрій Іванович Козійчук не без гордості розповідав, що зерно, яке надходить до них з орендованих полів після зважування, одразу ж завантажується у вивантажувальну яму на очистку. Після його очистки, сушки та охолодження воно потрапляє в один із двох циліндрів технологічного комплексу, ємності яких по 5,5 тисячі тонн, на зберігання. Минулий рік показав, що зберігається воно у такий спосіб навіть краще, ніж у складах, та ще й набагато менше займає місця.
Побудували цей комплекс теж власними силами.
Обслуговуючого персоналу – три чоловіки на зміні. У порівнянні з сушаркою, яка діяла до цього і яку теж вважали своєрідним прогресом, потужність комплексу зросла щонайменше в три рази. Кукурудзу, намолочену за день, навіть двома такими високопродуктивними комбайнами, як «Кейси», комплекс встигає переробити за добу, і на току вона не залежується.
Андрій Іванович звернув увагу, що тут навіть вивантажувальна яма оригінальної конструкції. Її дах на роликах. Як тільки негода, за якихось півхвилини її можна накрити від опадів і за стільки ж часу розкрити.
--
Наталя Василівна Громлюк – завідуюча цехом №1. Під її пильним наглядом – від отримання молодняка до передачі його поголів'я на забій – у шести приміщеннях перебуває 155 тисяч голів птиці.
Дарма, що у 2001 році довелося змінити професію. З тих пір неабияк призвичаїлася вже й у птахівництві.
--
Сімдесят одиниць власного транспорту у гаражі птахокомбінату. Незважаючи на те, що тільки останнім часом автопарк поповнився чотирнадцятьма новими машинами, увага до його технічного стану не послаблюється. Завідуючий гаражем Василь Данилович Закерняк і водій Анатолій Данилович Мордух
--
У пору, коли готувався цей матеріал, пік весняних польових робіт був позаду і, здавалося б, механізатори мали право на відпочинок. Проте і Володимир Борисович Корчак і Петро Леонідович Прокопенко (на знімку зліва направо) переконували, що саме о цій порі найкраще без поспіху готувати техніку до жнив.
вранці -2…-4° 
